Чи має право журналіст прямо або побічно висловлювати свою політичну позицію чи він у будь-якій ситуації повинен залишатися нейтральним апаратом по збірці і обробці інформації? На це питання, на жаль, не існує правильної відповіді, так само як і неправильної. Існують тільки суб’єктивні думки. Але деякі грані дозволеного ми все ж можемо окреслити.
«Ви повинні дотримуватися принципів неупередженості, об’єктивності у висвітленні новин, – говорять «Правила для соціальних мереж», існуючі в компанії. – У журналіста BBC не може бути своєї думки: ви не пишете про свої думки, ви – «чистий аркуш паперу» як журналіст BBC, професіонал, що працює на BBC».
Так що в цілому межі дозволеного для журналістів залишаються на розсуд роботодавця. Але що нам говорять безпосередньо основоположні принципи журналістики і свободи висловлювання?
«Кожен журналіст чи публіцист і збирає факти, і аналізує їх, і намагається переконати читача в тому, що його висновки – найвірніші»
І, нарешті, третя іпостась – це, звичайно, пропагандист. Не треба боятися цього слова. Будь-який автор тексту, який ставить перед собою мету поширити і донести до публіки якісь установки, – вже пропагандист. Він у чомусь переконує читача, що щось пропагує. І неважливо: мова про здоровий спосіб життя або необхідність терміново проголосувати за кандидата.
У сучасному світі ці іпостасі остаточно змішалися і стали невіддільні одна від одної. Кожен журналіст чи публіцист і збирає факти, і аналізує їх, і намагається переконати читача в тому, що його висновки – найвірніші. Тобто дає установки. Пропагує.
Свобода висловлювання, яку нам всім забезпечує ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод – це завжди палиця з двома кінцями. З одного боку, Конвенція і Європейський суд з прав людини особливо захищає пресу від нападок на свободу висловлювання, які можуть «…утримати журналістів від їх вкладу в публічне обговорення проблем, що стосуються життя суспільства. Аналогічно воно може стримувати пресу у виконанні свого завдання у якості постачальника інформації та громадського спостерігача» (§154 Stoll v Switzerland).
З іншого боку, на пресу лягає і додаткова відповідальність у зв’язку з тим, що «… захист, гарантована статтею 10 Конвенції, надається журналістам, інформує громадськість про питання, які їх цікавлять, за умови, що вони діють сумлінно, грунтуються на достовірних фактах і надають «надійну і точну» інформацію відповідно до етичних принципів журналістики» (§58 Bédat v Switzerland).
«Журналіст несе відповідальність за достовірність інформації, тих фактів, які він презентує публіці. І поки він не спотворює інформацію, його свободу висловлювання ніхто не може обмежити»
Що це означає на практиці? Журналіст несе відповідальність за достовірність інформації, тих фактів, які він презентує публіці. І поки він не спотворює інформацію, його свободу висловлювання ніхто не може обмежити.
Але як бути з суб’єктивними судженнями? Різницю між фактами і думками ЄСПЛ досить детально вказали в рішенні по справі Lingens v Austria:
«Слід проводити чітке розходження між фактами та оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як справедливість оціночних суджень не може бути доведена… Щодо оціночних суджень виконати цю вимогу неможливо, і воно порушує саму свободу вираження думок, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції» (п. 46).
Ось тільки є один нюанс. Навіть усвідомлення того факту, що професія журналіста суб’єктивна за своєю природою і бути неупередженим роботом навряд чи вийде, не повинні звільняти автора від усвідомлення своєї соціальної відповідальності перед суспільством. Інакше суспільство стає об’єктом несвідомих або, що буває частіше, цілком свідомих маніпуляцій.
