Влад Ряшин: «У мене в роботі є три табу – чорнуха, порнуха та заказуха»

У новому телевізійному сезоні готуються до виходу на екрани десятки серіалів, вироблених в Україні. З року в рік серіальне виробництво в країні потроху знаходить свою нішу і все краще розуміє смаки і вподобання українського глядача.

Як змінилося кіновиробництво після Революції гідності та чи зацікавлені сьогодні в українському продукті за кордоном – про це та багато іншого «Телекритиці» розповів засновник і генеральний продюсер компанії Star Media Влад Ряшин.

Про свіжі обличчя і прогрес

Незважаючи на важкі часи, пов’язані з економічними реаліями, в українському серіальному і кіновиробництві сьогодні ми бачимо прогрес. Передусім він пов’язаний з активним зростанням рівня майстерності українських режисерів, операторів, сценаристів, акторів. З’являється свіжа кров, молоді люди, які, я впевнений, найближчим часом будуть на слуху й у широкої аудиторії. Наприклад, молоді, талановиті режисери Єва Стрельнікова, Саша Клименко, Ольга Ряшина, Аліна Чеботарьова, Марися Нікітюк.

Якщо казати про серіали, то ми бачимо цілу низку гідних робіт, які вже є франшизами та хітами, при цьому вони ще й продаються на міжнародному ринку – це, наприклад, «Нюхач» (2013), «Пес» (2015).

Про державну підтримку

У телебаченні я вже двадцять сім років, двадцять чотири з яких у мене навіть у думках не було співпрацювати з Держкіно і Міністерством культури, – не хотів асоціюватися з проектами, які створювалися. І тільки з приходом нових людей в Держкіно та Мінкульт кілька років тому, з кардинальними змінами в роботі ми, так само як і інші великі гравці на ринку, ухвалили рішення про співпрацю. При цьому, Держкіно не субсидує, а виступає партнером, інвестуючи в бюджет 50%, а в результаті претендує на 50% доходу.

Якщо раніше з вітчизняних фільмів хорошу касу збирали переважно роботи студії «Квартал 95», то за останні кілька років у кінотеатральний прокат вийшло чимало якісних українських фільмів за підтримки Держкіно. Наприклад, «DZIDZIO Контрабас» (2017), «Вкрадена принцеса» (2018), «Сторожова застава» (2017), «Кіборги» (2017). З’явилися потужні фестивальні проекти – «Припутні» (2017), «Межа» (2017), «Стрімголов» (2017) та інші фільми, багато з яких отримали призи на фестивалях категорії А.

Зараз держава вирішила, що цілком логічно підтримати й українське телесеріального виробництво, але, на жаль, поки що ця підтримка мені здається недостатньою. Головна проблема в тому, що у нас, як у споживачів, ще не виробився смак до українських серіалів. Ми багато в чому не знаємо, чого хочемо, а тому, я вважаю, потрібно було кілька років тому почати запускати пітчинг серіалів, а вже потім забороняти, обмежувати, регулювати, встановлювати квоти, відсотки.

До речі, про пітчинг. Нещодавно Міністерство культури провело пітчинг, на який було подано загалом 202 заявки, які претендують на держпідтримку. Серед них дві – від компанії Star Media. Це молодіжний комедійний серіал «Подорожники» з українським кастом: Олеся Жураковська, Ірма Вітовська, В’ячеслав Довженко та інші. Ми робимо його разом з «Новим каналом».

Другий проект – The Pleasure Principle, копродукція трьох країн – України, Чехія, Польща. Із загальним бюджетом 600 тис. євро за серію. При цьому ми заявляємо про підтримку з боку Мінкульту в розмірі лише 40 тис.

Після пітчингу, що цілком очікувано, з’явилися незгодні з його результатами. В інформаційному просторі вийшли публікації з пересмикуванням фактів про нашу компанію. Мета зрозуміла – дискредитувати конкурс, скасувати його результати, використовуючи для цього надумані причини, патріотичні «гасла» і брехню. При тому, що пітчинг транслювався онлайн, його можна було подивитися, так само як і зараз. Що я і раджу зробити тим, хто сумнівається.

Star Media– компанія, яка щорічно створює десятки якісних кіно- і телепроектів, багато з яких – хіти. Наші глядачі – десятки мільйонів у Україні і сотні мільйонів по всьому світу. Одне з ключових напрямків діяльності – створення проектів для міжнародного ринку. Наразі на різних етапах виробництва – понад 10 міжнародних проектів. Ми працюємо на ринку з 2006 року. І в мене в роботі є три табу – чорнуха, порнуха і заказуха. Також, звичайно, ми ніколи не виробляли і не будемо навіть працювати з контентом, що розпалює міжнаціональну ворожнечу.

Про український рібейт

Для подальшого розвитку галузі дуже важливо, щоб рібейт став нормою. На сьогоднішні в Україні це питання все ще не врегульоване на державному рівні. Вже пройдений величезний шлях у цьому напрямку з боку індустрії, залишилося внести зміни до бюджетного кодексу, і тоді в Україні запрацює процентна ставка 16,6%, а це важливо для будь-якого зарубіжного виробника.

Сумно те, що в цей час Румунія ухвалила ставку рібейту 35% і ще плюс 10%, якщо кінопродукт буде пов’язаний з Румунією. У Бельгії, наприклад, рібейт 30%, але там витрати і податки такі, що туди ніхто не прагне. А Румунія, на відміну від Бельгії, не така дорога, і нам тепер буде дуже важко з нею конкурувати.

Чи цікавий український продукт за кордоном

Якщо говорити про вітчизняний кінопродукт, то ми вже можемо спостерігати активну участь національних фільмів у кінофестивалях класу А. І вони цікаві міжнародній аудиторії. Наприклад, фільм Сергія Лозниці «Донбас», «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, «Вулкан» Романа Бондарчука.

Щодо телесеріального продукту, я б дуже хотів відповісти «так», але розумію, що поки ще рано. Для того щоб до нас серйозно ставилися, ми повинні систематично показувати на міжнародному ринку якісний продукт, який може бути там цікавий.

Секрет «Мати Харі»

До речі, саме так сталося з нашим серіалом «Мата Харі» (реж. Дені Беррі, Джуліас Берг, Ольга Ряшина) – ми зробили перший англомовний серіал за участю американських і європейських акторів. Коли в Каннах відбулася прем’єра, багато дистриб’юторів підходили, цікавилися, зокрема й вартістю виробництва. І для них це було великим здивуванням – такого рівня проект у них коштує зовсім інших грошей.

Тому «Мата Харі» непогано продалася по ринку – кількість країн вже перевалила за сотню – це абсолютний рекорд, але з точки зору прибутковості результат нас не влаштовує.

Зроблено забагато помилок і на великі канали та платформи ключових територій (США, Велика Британія, Франція, Німеччина) проект продано не було. Це досвід, який ми вже враховуємо в наших нових міжнародних проектах.

Яким серіалам віддають перевагу українці

Мені був більш зрозумілий портрет аудиторії та її очікування до 2013–2014. Зараз усе складніше. З одного боку, залишається інтерес до гостросюжетності, з іншого – емоційна втома екстраполюється на ті чи ті жанри. В останні роки суспільство живе в динамічно стресовій ситуації, і накопичена втома дає про себе знати. Тільки подивіться навкруги!

На мій погляд, глядач хоче позитивних емоцій – у жодній країні світу немає такої кількості гумористичних проектів на центральних каналах, як в Україні. Не на нішевих, а на центральних. Комедії, романтичні історії, життєві драми – у нас це все працювало і працюватиме. А ось із жорстокими історіями, трилерами – складніше, а якщо цієї жорстокості глядачеві і так досить, продукт може не зачепити.

Яскравий приклад – прем’єра нашого серіалу «Менталіст» на ICTV. Якби він пройшов у більш стабільний час, то зібрав би значно більшу частку телеперегляду.

Про плани на майбутнє

Зараз Star Media працює над Pleasure Principal («Принцип задоволення») – це міжнародний проект. Детективна історія з 8 серій, дія яких відбувається в трьох містах: Празі, Варшаві та Одесі.

Особливо важливий для нас проект – повнометражний фільм «Я, “Побєда” і Берлін» за книжкою мого друга Кузьми Скрябіна. Ми спільно з Благодійним фондом імені Кузьми Скрябіна вже наступного року плануємо починати зйомки. Зараз проект перебуває в підготовчому періоді. Режисером фільму буде Олександр Кірієнко, відомий за фільмом «Ілюзія страху», який висувався на «Оскар». Над сценарієм майбутньої картини працюють український письменник і драматург Анатолій Крим і Сергій Притула.

Про те, що надихає

Я дивлюся різне кіно: фестивальне, комерційне, обов’язково – фільми та серіали, які роблять колеги по ринку; американські серіали, документальні, але при цьому у мене особливий підхід до перегляду – мені цікаві фабула, режисерські ходи, форма подачі матеріалу. Говорячи про літературу: якраз закінчив читати книгу Юваля Ноя Харарі «Sapiens: Коротка історія людства». Стів Джобс, до речі, написав, що це одна з книжок, обов’язкових до прочитання. У ній досить системно описується історія еволюції сапієнсів, але при цьому аналізується, що і чому відбувається сьогодні в світі та в Україні, зокрема.

Тим, хто працює в кіно та телеіндустрії, порекомендував би підручник Південно-Каліфорнійського університету «Як працюють над сценарієм у Південній Каліфорнії». У ньому представлено аналітичний розбір сценарної структури фільмів-шедеврів і хітів світового кінопрокату, таких як «Хрещений батько», «У джазі тільки дівчата» і не тільки. Рекомендую не тільки для сценаристів, а й для продюсерів.

До речі, розповім вам ще одну історію. Нещодавно отримали листа від американки, яка подивилася на Amazon 16 серій нашого серіалу «Анна-детективъ». Так ось, вона здивувалася, чому немає англійських субтитрів до решти серій (їх лише 56), і попросила нас поквапитися, тому що їй дуже сподобався наш продукт. Ось ще такі випадки надихають рухатися далі.