У Каннах «Гірська жінка на війні» завоювала нагороду SACD за найкращий музичний супровід, стрічка стала фільмом-відкриттям Одеського міжнародного кінофестивалю, а минулого місяця її номінували на премію European Parliament LUX Prize. У феномені ісландсько-українського фільму розбиралася «Телекритика».
Вперше про фільм «Гірська жінка на війні» стало відомо рік тому. У рамках десятого пітчингу кінопроектів Держкіно стрічка ісландського режисера Бенедикта Ерлінгссона ховалася в тіні нового фільму «Кварталу 95» «Він і Вона», першої повнометражної стрічки молодого режисера Ольги Ряшиноъ, яка вирішила дослідити, що таке хороший секс, і нового авторського проекту «Серафима» багатообіцяючої Марисі Нікітюк.
Екотерор нам має тільки снитись
Через круті гірські хребти якоїсь місцевості в Ісландії пересувається жінка. Спритно переховуючись від поліцейських вертольотів в ущелинах і западинах, вона рухається за спланованим заздалегідь маршрутом. Пару хвилин тому ця тендітна 49-річна ісландка (Халлдор Гейхадсдоттір – «Металістка», «Про коней і людей», «Острів диявола») за допомогою лука, стріл і саморобної бомби обірвала мережі електропостачання, тим самим знеструмивши одну з найбільших у країні транснаціональних гірничо-металургійних компаній Rio Tinto.
На перший погляд такий жест може здатися звичайним хуліганством. Але якщо копнути глибше, справжні мотиви Горянки – так за сюжетом фільму назве себе активістка – виявляться значно глобальнішими.
З 2015 року австралійсько-британський концерн Rio Tinto Group насправді не раз спливав у звітах глобальної спілки робітників IndustriALL. Передусім компанію звинувачують у систематичному порушенні прав трудящих, зневажливому ставленні до мігрантів і біженців, а також у використанні матеріалів, які шкодять екології.
Як повідомляє IndustriALL, протягом трьох років страйки робітників відбулися в більш як 13 країнах, в яких також функціонують компанії Rio Tinto Group, але жоден із них, на жаль, не закінчився на користь трудящих – зарплати продовжують затримувати, умови праці кращими не стали, а в Ісландії робітникам, найнятим підрядниками, взагалі заборонили виходити на протест.
Картина, яка зачіпає проблеми забруднення навколишнього середовища, при цьому порушуючи питання класової нерівності, для Бенедикта Ерлінгссона не нова. У дебютному повнометражному фільмі «Про коней і людей» режисер вже грав з темою зоозахисників і бажанням людини знайти повне єднання з природою. Ідеї режисера оцінили на ура: дебютна робота Ерлінгссона отримала близько двадцяти нагород, серед яких призи на кінофестивалях у Сан-Себастьяні та Токіо.
Сам автор у інтерв’ю порталуNordisk film and TV fond зізнається, що знімає про те, що знає не з чуток. Адже сам не раз брав участь у природозахисних акціях як активіст і намагається всіляко захищати навколишнє середовище.
Історія Горянки
В інтерв’ю порталу RUV Ерлінгссон розповів, що на фільм «Гірська жінка на війні» його надихнули самі ісландки.
«В Ісландії жінки часто були піонерами активізму», – каже режисер. Ось як, наприклад, Сігрід Томасдоттір (1871-1957), яка боролася за збереження Гюльдфлосса й інших водоспадів. До речі, її ім’ям у Ісландії названа премія для екоактивістів. Не менш вражає історія Берти Касерес, яка боролася за порятунок навколишнього середовища в Гондурасі та була розстріляна противниками в 2016 році.
Підрив фемінізму
Згідно з провідним американським словникомMerriam-Webster, 2017 рік безперечно став роком фемінізму. Саме минулого року відбувся один із найглобальніших жіночих маршів за останнє десятиліття. Вперше понад 5 мільйонів жінок вийшли на центральні вулиці своїх міст, скандуючи гасла за рівноправність, проти гендерного розподілу ролей у суспільстві, а також за те, щоб дітонародження було можливістю жінки, а не її обов’язком.
Головна героїня стрічки «Гірська жінка на війні» мріє про дитину. Подавши з сестрою-близнюком заяву на усиновлення, через роки жінки вже й не сподівалися отримати позитивну відповідь. Втративши надію стати матір’ю, Хала обирає шлях екоборотьби. Уже за кілька моноакцій міжнародний концерн зазнав збитків у кілька мільйонів доларів, про Горянку говорять у всьому світі, і, здавалося б, ось так має виглядати початок краху ери капіталізму.
Однак тут Хала дізнається, що незабаром вона стане мамою – її запилена заява на усиновлення незабаром реалізується. Після недовгих роздумів жінка робить вибір на користь материнства, ризикнувши наостанок провести фінальну акцію і розраховуючи потім відкласти революційні ідеї і фемінізм якнайдалі.
До чого тут Україна
У України з ісландським авторським проектом Бенедикта Ерлінгссона кілька зв’язків. Передусім «Гірська жінка на війні» була вироблена в кооперації трьох країн – Ісландії, Франції та України.
До речі, у 2017 році для Держкіно «Гірська жінка на війні» став одним із найдорожчих проектів. Згідно з результатами пітчингу, було ухвалене рішення про фінансування стрічки на 12,5% від усього бюджету фільму, тобто Держкіно України вклало в реалізацію проекту Бенедикта Ерлінгссона 10 млн 846 тис. грн за загального бюджету стрічки майже 80 млн грн. З українського боку зйомки і дистрибуцію взяв на себе продакшен Сергія Лавренюка («DZIDZIO Контрабас», «Коли падають дерева») Solar Media.
Для порівняння, цього ж року«Донбас» Лозниці отримає від України 16,7 млн гривень (25%) за загального бюджету близько 72 млн грн.
Війна у війні
У рецензіях на фільм, які після Каннського кінофестивалю вийшли вGuardian, Hollywood Reporter і на Rotten Tomatoes, кінокритики зійшлися на тому, що у фільмі йдеться про все, тільки не про війну. Хоча, як на мене, жінок на війні в цьому фільмі три.
А ось з чим важко не погодитися, переглядаючи відгуки про фільм, так це з твердженням, що стрічкe «Гірська жінка на війні» однозначно варто подивитися. Як відзначили проникливі кінокритики, жанр цієї стрічки визначити досить складно. З одного боку – це драма про політичні переконання однієї дівчини, з іншого – чорна комедія, а можна фільм розглядати і як мюзикл. У цьому, безсумнівно, особливість Бенедикта Ерлінгссона як режисера, якого не раз запитвали про жанрові особливості його робіт. На що автор лише скромно усміхався: «Всі великі режисери – як Пазоліні, Чаплін або Фелліні, систематично порушували канони. Чим у такому випадку гірший я?». Мабуть, він має рацію.