_
_
Незважаючи на те, що в фіналі стрічки розхожий титр попереджає нас про те, що фільм знятий на основі реальних подій, по суті – це дуже нахабна пропагандистська агітка. Недарма «Операції в Червоному морі» передує титр «Фільм знятий на замовлення Відділу пропаганди Центрального комітету Комуністичної партії Китаю». Реальні події, які відбулися на початку квітня 2015 року в порту єменського міста Аден, не мають нічого спільного з тією дикою бійнею, яку нам показують на екрані.
А на екрані протягом двох із половиною годин у абсолютно нелюдському темпі ми спостерігаємо за операцією з порятунку китайськими морськими піхотинцями своїх співвітчизників у країні, де до влади прийшли шиїтські терористи. Незважаючи на удавану простоту історії (у вісімдесяті роки Чак Норріс знявся щонайменше в десятці схожив фільмів), сюжет багатошаровий, а кожен із персонажів має власний неповторний характер.
За динамікою «Операція в Червоному морі» залишає далеко позаду чергового «Божевільного Макса». Операторська техніка вражає уяву використанням всього доступного інструментарію, від програмованих кранів до камер GoPro – чого тільки варта фінальна битва танків у пустелі. А рукою монтажера, здається, водив дух самого Сема Пекінпа, що не полінувався зробити в «Дикій банді» близько трьох тисяч монтажних склейок.
«Дивитися за межами країни фільми про те, як річкою пливуть зайці чи шумлять колоски, будуть хіба що справжні кінофріки»
Незважаючи на те, що за розмахом і видовищністю китайський фільм перевершив загальновизнаний шедевр у жанрі військового бойовика, «Падіння “Чорного Яструба”» Ріддлі Скотта, де також нон-стопом показані бойові дії, завмерла за один крок від симуляції комп’ютерного шутера «Операція в Червоному морі» химерним чином примудряється залишатися противоєнним висловлюванням. Жорстокість війни тут показана у всій її нелюдяності, від тортур полонених і до вивернутих назовні кишок. Китайським комуністичним пропагандистам не можна відмовити в фантазії. З одного боку, фільм найбезсоромнішим чином прославляє міць китайської військової машини, а з іншого – людяність її гвинтиків, китайських морпіхів: хороших хлопців на брудній роботі, яку вони вміють робити найкраще. Так, війна – це страшна та брудна справа, але й не думай зачепити китайця: у прямому сенсі слова кісток не збереш.
Таку неприкриту пропаганду не дозволяли собі навіть Менахем Голан і Йоран Глобус у своїх патріотичних бойовиках зі згаданим вище Чаком Норрісом. Але тим цей фільм і великий, що примудрився змішати принципово незмішувані елементи: «Операція в Червоному морі» – дуже наочний приклад того, як ідеї метамодернізму втілюються в кінематографі. Недарма рейтинг фільму на IMDb становить 71,1 на основі 2478 голосів.
Дуже шкода, що «Операцію в Червоному морі» ми не побачимо на великих екранах: ті, кому пощастило подивитися фільм у кінотеатрі, залишили захоплені відгуки про зображення і звук, який створює вражаючий ефект присутності просто посеред бою. Але для наших прокатників купити азіатський фільм – занадто екстравагантний крок, і це незважаючи на те, що десяті роки в кінематографі можна сміливо назвати десятиліттям азіатського кіно, яке розвивається, як то кажуть, семимильними кроками.
На тлі потужного враження від перегляду «Операції в Червоному морі» іншими очима дивишся на те, як працює вітчизняна пропагандистська машина. Останній на сьогодні пітчинг Мінкульту, орієнтований на виробництво патріотичного кіно- і серіального продукту, показав наочно подальший напрямок українського національного кінематографа – в архаїку, у глиб історії, продовжуємо розбиратися з демонами минулого.
Кайдаши, «Киборги» и самурай Тарас Шевченко
Не дарма в єдиному профільному виші майбутніх українських кінематографістів вчать знімати за лекалами українського поетичної кінематографії радянського, звісно ж, періоду. Тобто кіно, безнадійно застарілого і морально, і технічно – і, звичайно ж, без особливого комерційного потенціалу. Дивитися за межами країни архаїчно поставлені і змонтовані фільми про те, як річкою пливуть зайці чи шумлять колоски в ПироговІ будуть хіба що повні кінофріки. Та й то, завантаживши ці дива з інтернету.
А ось китайські товариші чудово розуміють, що пропагандистський посил фільму дійде якнайдалі і краще тільки в тому разі, якщо сам фільм буде зроблений на найвищому творчому і технічному рівні. Звичайно ж, в Україні зняти блокбастер такого рівня, як «Операція в Червоному морі», просто неможливо: без особливої натяжки національний кінематограф можна назвати дзеркалом національної економіки. (А як у нас справи з економікою, колеги-журналісти забути не дають.) Українське кіно тільки-но почало освоювати жанр військового екшену на більш-менш пристойному рівні «Кіборгів» Ахтема Сеїтаблаєва. Тож особисто я з особливою тривогою чекаю на прем’єру «Позивного “Бандерас”» Зази Буадзе: дуже хочеться, щоб цей жанр у національному кіно, незважаючи на зусилля чиновників, розвивався й надалі.
