Цього року Наталя Нагорна випустила свою першу книжку «Повернутися з війни», засновану на особистих спогадах із зони АТО, розказаних крізь призму однієї сім’ї. Сьогодні крім роботи в ТСН Наталя викладає журналістику на курсах «Універсальний журналіст» і «Ведучий інформаційних передач» у Вищій школі Media & Production, а у вільний від роботи час працює над другою книгою, яка складатиметься з практичних порад журналістам із роботи під час військового конфлікту.
Тим часом «Телекритика» особисто зустрілася з Наталею і дізналася, як вона вперше потрапила в АТО, про що знімала, і чому військові дії на Донбасі змінили її життя назавжди.
Про початок військового конфлікту на Донбасі
Коли почалося АТО, я не могла залишатися осторонь. Мене буквально тягнуло туди магнітом. Але на перших порах редакція ТСН навіть чути не хотіла про те, щоб пускати в зону конфлікту жінок-журналістів. Нам говорили: «Ви лізете куди не треба, і через вас там наші солдати будуть не воювати, а за вами бігати». (Сміється.) Це, звичайно ж, жарт.
Про першу поїздку в АТО
З 5 по 12 березня я була в Криму, але тоді на Донбасі ще не було військових дій. Спочатку у нас в редакції була «джентельменська» домовленість, що я їду на схід, але, нібито, не заїжджаючи в зону АТО. Перші рази я працювала в тих місцях, які ми жартівливо тоді називали «приАТОв’я». Це, наприклад, місто Ізюм.
Після першої поїздки на Донбас я поїхала під прикриттям у Крим, потім було відрядження до Грузії, якраз тоді була річниця Російсько-грузинської війни. І потім так вийшло, що мене ненадовго відпустили в Слов’янськ. Це було щастя.
Про тему першого сюжету
Про роботу журналістів у АТО
«Війна – це не тільки стрільбища в окопах, за чотири роки вона вийшла далеко за ці межі та стала частиною життя людей на Донбасі»
Гендерний розподіл Донбасу
Про що знімати на війні?
Про військову підготовку для журналістів
Про журналістські стандарти під час військового конфлікту
Коли ти вчишся бути журналістом, тобі постійно повторюють, що головне – дотримуватися стандартів. Працюючи в зоні АТО, я зрозуміла, що не можу жоден зі стандартів журналістики застосувати на повну. Візьмемо, як приклад, найбанальніше – повнота і точність подачі інформації.
Ще момент – стандарт під назвою «баланс думок». Покажіть мені країну, журналісти якої під час військового конфлікту дають слово терористичній організації? Я особисто таких не знаю. Та й, уявіть самі, – у країні АТО, мені здається, в таких умовах думка «ополченців» взагалі не повинна нікого хвилювати.
Спочатку, якщо пам’ятаєте, деякі телеканали показували Захарченка, Моторолу – але це все відбувалося тому, що у нас не було досвіду роботи в умовах війни. Зараз головне пам’ятати, що інтереси держави Україна повинні бути інтересом кожного журналіста.
Про котиків
Про переоцінку себе