«Цей сезон «Зворотного відліку» був певним викликом для нас»

У вересні «UA: Перший» запустив новий сезон суспільно-політичного ток-шоу «Зворотний відлік. Місцеві». Головною темою щотижневих ефірів стали місцеві вибори, які відбудуться 25 жовтня. Після виходу передостанньої програми (26 жовтня вийде підсумкова програма про місцеві вибори – ред.) ведучі проєкту відповіли на запитання «Телекритики». Їх запитали, яке враження справили кандидати: як багато серед них відвертих людей; як часто вдавалося під час ефіру викривати спроби маніпулювати громадською думкою? Які історії з регіонів вразили найбільше? Як ведучі оцінюють віддачу від проєкту – чи допоможе він відкрити очі виборцям і чи спроможні такі програми щось змінити, адже більшість голосує, керуючись емоціями?

«Лідери виборчих перегонів їдуть на ефіри неохоче»

Ведуча Мирослава Барчук

– Цей сезон «Зворотного відліку» був певним викликом для нас. Ми щотижня говорили про два конкретних міста, а програму дивилася вся Україна, тому ми намагалися універсалізувати місцеві проблеми, щоб, наприклад, харків’янам було цікаво дивитися випуск про Ужгород і навпаки. Регіони наші редактори свідомо обирали географічно віддалені одне від одного.

Перше, що впадає в око – велика кількість переходів місцевих політиків від однієї політичної сили до іншої, іноді по чотири-п’ять разів за кілька років. З розмов із місцевими політиками я зрозуміла, наскільки формальною (а часто вимушеною) є в регіонах належність до політичної сили, партійність. Тобто ціннісна складова найчастіше не має великого значення. Винятки, звісно, є, ідейні люди на місцях є, однак – за моїми спостереженнями – це радше рідкість. У місцевих радах союзи й коаліції часто складаються (й складатимуться) за зовсім іншими принципами. Місцеві політики досить в’яло реагували на мої запитання про велику політику й київських лідерів своїх партій захищали не так завзято, як їх захищають народні депутати тут, у столиці.

Наголос робився на господарці, дорогах, землі, будівництві та сміттєпереробленні. Це нормально й справедливо. Проте ціннісний чинник усе-таки «провисав», я чекала більше візіонерства, це на рівні регіонів теж важливо.

Під час ефіру про місцеві вибори в Чернігові був цікавий епізод. Я запитала чотирьох кандидатів у мери й міськраду від різних політичних сил про туристичну візитівку Чернігова – 12 російських гармат, які стоять у центрі міста кілька століть. Річ у тому, що частину цих гармат козакам Чернігівського полку подарував Петро І за допомогу у Полтавській битві проти Карла ХІІ й гетьмана Мазепи. Битві, яка стала катастрофічною для України. У Юрія Андруховича є вірш, де він називає ці гармати чорними апостолами й вогнепальними уламками Росії:

«у місті де вже забуто процес уживання апострофа

і йодом багата ріка всихається гінко

стали над урвищем валу 12 чорних апостолів

а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго

залізний атракціон під назвою «пушкі»

охлялі та охололі немов зужиті повії

стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна

вогнепальні колись уламки якоїсь росії».

Та на моє запитання, що вони думають про зброю окупанта в сакральному місці Чернігова, просто на дитинці, кандидати до міської влади сказали, що це запитання не на часі й воно чернігівців не бентежить. Навіть більше, прозвучала думка, що ці гармати скеровані у бік Києва, такий собі жарт. Ось це я називаю відсутністю державницького мислення.

Лідери виборчих перегонів їдуть на київські ефіри неохоче. Тобто кандидати з рейтингом 40%+ часто або відмовчувалися, або надсилали відмови пресслужб. Ось характерна цитата з листа заступника міського голови Чернігова: «Як ви добре знаєте, у міського голови дуже широке коло повноважень та висока відповідальність за все, що відбувається в місті. Сьогодні о 18:00 запланована зустріч з мешканцями у дворі вулиці 1 Травня, 191, яка завершиться після 20:00, завтра на 8:00 загальноміська нарада. Владислав Атрошенко та його команда звикли говорити справами й вчинками та доводити плани до реальних результатів та добрих справ… Тому, оцінку його роботі люди дадуть за реальними справами, а не участю у телешоу, на які не вистачає часу».

Кожну відмову ми цитували в ефірі, аби глядач робив висновки сам.

Результати кожних українських виборів – це передусім наслідок роботи телебачення. Саме воно формує порядок денний у нашій державі, ми у цьому переконуємося кілька десятиліть. У цьому сезоні «Зворотного відліку» ми намагалися показати якомога більше кандидатів до місцевої влади і їхні позиції. Також у нашій студії постійно були журналісти й експерти з регіонів. Щоб глядач сам зробив висновки, хто з кандидатів є самостійним гравцем, хто перебіжчик і пристосуванець, хто є представником місцевих феодалів або олігархів і їхніх фінансово-промислових груп, звідки беруться гроші на вибори та чого можна й треба вимагати від місцевої влади. Вибір, звісно, робити громадянам України. Наше завдання – дати якнайбільше інформації.

«Щоб ніхто не міг Україну лякати Україною»

Ведучий Павло Казарін

– Одне із завдань, яке ми ставимо перед собою під час ефірів – це зчищати з політиків і кандидатів ту політтехнологічну броню, яку вони надягають на себе. Ми намагаємося зрозуміти їхні цінності й компетенції.

Потрібно розуміти, що після запуску децентралізації місцеві бюджети мають змогу розпоряджатися значними сумами. А тому місцеві вибори стали куди напруженішими й конкурентнішими – тому що на кону досить значний ресурс.

До того ж ми бачимо, що історія річної давності про політичну монополію президентської партії більше не працює. Нерідко загальнонаціональні партії поступаються регіональним проєктам – тому важливо розуміти, чим дихає країна, і не підходити до різних регіонів з тією самою «київською» оптикою. Місцеві вибори стають історією не стільки про політику, скільки про менеджмент.

Ще одна відмінна риса цієї кампанії – це зміна публічного запиту. Рік тому це був запит на зміну еліт. Ноунейм, заручившись президентським брендом, вигравали вибори у регіональних баронів. Минуло півтора року, і ми бачимо, як регіональні барони знову зміцнюють позиції. Тому що замість запиту на зміни тепер є запит на стабільність. До речі, це «заслуга» нинішньої монобільшості.

Так, український виборець найчастіше голосує серцем і неохоче вдається у подробиці програм кандидатів. Так, багато кандидатів не люблять ходити на ефіри, де їм не влаштовують «теплих ванн». Однак це не привід, щоб не розбиратися, хто саме хоче стати місцевою владою. Тому що політика твориться не лише в столиці. Вона твориться на місцях. Водночас одне із завдань журналістики – це вміння пояснювати країні країну. Щоб ніхто не міг Україну лякати Україною.

«Ніколи не можна вірити політику на слово»

Максим Скубенко, фактчекер і співведучий

– Сезон «Зворотного відліку», присвячений місцевим виборам, вийшов насиченим передусім завдяки гостям. Починаючи із цього сезону, я не просто фактчекер. Ця функція залишається, і, якщо хтось бреше чи маніпулює – я викриваю це. Але світ змінюється, і класичні підходи іноді не працюють. Тому тепер я виступаю і як учасник дискусії, і певною мірою як співведучий – тобто ставлю запитання, пояснюю складні моменти, які можуть бути незрозумілі глядачеві, а головне – долучаюся до дискусії з гостями, якщо вони починають використовувати, наприклад, популістичні гасла.

Цього якраз більше ніж відвертої брехні чи маніпуляцій. По-перше, це наслідок того, що багато регіональних кандидатів не вміють (поки що) брехати й маніпулювати, як політики центрального рівня. По-друге, вони використовують гасла партій, від яких ідуть (якщо йдуть від партій). Де-факто це означає багато популізму, бо гасла на те й гасла, щоб масово зібрати людей – найчастіше вони зовсім некоректні. По-третє, і це тішить, політики почали готуватися (їхні пресслужби, піар або пресслужби й піар їхніх партій) до того, що там буду я. Тому вони намагаються не брехати відверто або роблять це настільки специфічно, щоб не можна було розкрити цього нашвидкуруч. От через третій пункт і змінили мою роль, «розв’язавши» мені руки.

Резюмуючи: цього сезону було менше брехні й маніпуляцій, проте були спроби маніпуляцій та популістичні гасла. Особливо це видно у представників «великих» партій: ЄС, СН, БЮТ та ОПЗЖ.

Найбільше вражають запитання, що надходять на ток-шоу через вайбер, та коментарі. Коли кандидати розповідають «найбільші» проблеми регіонів, то, на їхню думку, це щось глобальне – субвенції, розподіл влади тощо. Тим часом людей хвилюють практичні речі. Чому тривають незаконні забудови? Коли відремонтують школу? Коли в лікарні з’явиться гаряча вода? Це виводить із зони комфорту й «теплих ванн» кандидатів.

Я не готовий стверджувати, що на минулих виборах голосували емоціями. Це занадто велике узагальнення, це наче сказати, що на виборах 2014 року люди теж голосували лише емоціями. Так, звісно, люди емоційні й голосують емоціями, проте є частина, яка керується розумом і логікою, є ті, кого важко, але можна переконати. От за них і маємо боротися. Їх не треба переконувати, за кого голосувати. Потрібно допомогти їм розібратися в складних темах. Показувати їм, як ними маніпулюють і як цьому опиратися.

Моя фраза, яку найбільше підтримали в ефірі глядачі «Зворотного відліку»: «Ніколи не можна вірити політику на слово, навіть якщо він вам подобається».