Режим виживання
Ви вже анонсували труднощі із трансляцією «Євробачення» та Олімпіади. Які ще, заплановані на цей рік, проєкти не побачать світ через дефіцит бюджету? Назвіть ті, які вам шкода найбільше.
Найбільше мені шкода спорту, і це не тільки Олімпіада. «Суспільне» було ексклюзивним постачальником у країні декількох десятків спортивних подій. Найвідоміша з них – біатлон. Тепер усі чемпіонати скасували організатори. Я говорю, перш за все, про спорт, тому що це один з небагатьох розважальних контентів, які я вважаю допустимим для «Суспільного». Не клуб екстрасенсів, не хіроманті, не бої без правил, а саме спорт, це для нас ідеальний компроміс.
«Євробачення» намагається змінити звичний формат, і у нас 16 травня запланований час під великий концерт, записаний ними у себе без глядачів.
Зараз в ефірі з’являються несподівані речі. Уроки. Поки незрозуміло, як це позначиться на показниках, подивимося. У мене відчуття, що вони сильно їх просадять, але ми зобов’язані це транслювати як суспільний мовник.
Як не дивно, богослужіння різних церков, які ми почали транслювати у п’ятницю-суботу-неділю, дивовижним чином дають показники набагато вищі, ніж середня частка каналу. Може бути, час такий – всі бояться і звертаються до Бога – не знаю.
Злі язики кажуть, що це має вигляд, вибачте, як бажання хоч чимось заповнити ефір у важкі часи.
Я дуже стримано ставлюся до інституту релігії – саме до інституту. Мені досі боком виходить хода 2017 року, яку ми нібито не показали. Ми не показали її на «Першому». На «Культурі» трансляція була, але досі ми не можемо відійти від важких наслідків. А це стосується відносин з тими самими стейкхолдерами, про які ми говорили вище – вони вкрай негативно це сприйняли. Плюс до того – цифри показують, що 84% населення декларує, що вони віряни. Так що – пардон, нічим заповнювати ефір – це інша проблема.
У нас було заплановано близько 200 млн на нарешті хороший контент – не третьорозрядний Боллівуд, а хороше європейське кіно та серіали. Ми виходили на зв’язок безпосередньо і частково щось встигли закупити, дубляж тут у себе зробили, але на цьому тепер все.
Ну і власне виробництво – ми планували вийти на ринок. Досі нам була заборонена співпраця, так звана кооперація. Тепер вдалося змінити постанову Кабміну і зробити це можливим. Це означало, що ми могли б підтримати в країні дрібні медіа, невеликі продакшени, могли б вийти на ринок з пропозицією знімати кіно, серіали. Ось дозволу ми домоглися, а витрачати вже нічого. На власне виробництво з 200 млн залишається на рік тільки близько 50 млн. Боюся, що у цю суму ми теж насилу вліземо.
Чи правильно я розумію, що ось ця сума – 200 млн, якою ви весь час оперуєте, – це і є гроші, які канал може витрачати лише на свої творчі потреби без урахування витрат на всілякі податки, оренду, зарплати?
Ви абсолютно правильно розумієте, тому що велика частина цих, як чиновники зазвичай говорять, 2 млрд витрачається не на розвиток. На зарплатний проєкт йде 691 млн, на трансляції усіх каналів «Суспільного», включно з радіо, регіональними та національними каналами, – 145 млн, на податки – близько 150 млн, і все – гроші закінчилися. Все, що зверху цього й сприймалося нами, як кошти на розвиток компанії, нарешті, а не на її виживання. Але …
«Суспільному» не звикати до дефіциту бюджету. Як ви вижили, де шукали додаткові джерела доходів?
Крім реклами, єдині додаткові джерела доходів, які ми можемо мати, не порушуючи закон, – здача в оренду приміщень, які дісталися нам у спадок: 194 тисячі квадратних метрів у всій країні. Їхній стан не дуже хороший, і це м’яко сказано. Ми ж ніколи нічого не ремонтували: перше, що зазвичай ріже Мінфін – капітальні витрати, ремонти – це саме вони. Зазвичай у нас орендує приміщення на 20-30 метрів дрібний бізнес, ми даємо йому орендні «канікули» на місяць, а він, наприклад, замінює вікна або підлогу перестилає. Взагалі-то, у результаті виходять не дуже маленькі цифри: за рік ми отримуємо вже близько 20 млн грн, що не так вже й погано. Інша справа, що цих приміщень не надто багато і майже половина з них належить обласним радам, ми займаємо їх за договорами і платимо за них по 1,2 грн на рік. Як тільки політики, зокрема обласні, зрозуміли, що не отримають доступ до мікрофона, що не будуть ногами відкривати двері й отримувати безкоштовний ефір, вони перестали нам давати ці приміщення в оренду за гривню. А там, де не перестали, ми самі відмовляємося, бо «Суспільне» не може мати такі відносини з політиками. Зараз ми ц чужому приміщенні сидимо тільки у Харкові. У мене просто кров з очей йде кожного разу, коли я бачу близько 8 млн грн на рік оренди, яку ми повинні платити.
На чому ви заощаджуєте?
Економити ми намагаємося, перш за все, на трансляціях, але вдається рідко. Пам’ятайте аналогове мовлення? У країні його вже немає, а у нас воно є, тому що політично ми зобов’язані це робити, і продовжуємо аналогом гріти повітря на кордонах з окупованими територіями і з Росією, при цьому не знаємо, чи приймають вони сигнал, не знаємо, що вони дивляться. Це бере серйозні гроші.
Ми продовжуємо подекуди мовити на середніх хвилях, хоча я не впевнений, що у когось ще збереглися такі радіоприймачі. У багатьох місцях у нас збереглося мовлення в УКХ-діапазоні. Все це теж досить дорого обходиться.
Стратегія трирічної давності передбачає оптимізацію всього персоналу. Спочатку у нас було 7,5 тис. осіб, має залишитися 3,8 тис. Цьогоріч нова влада зажадала від нас ефективності та швидких результатів. Ми спробували це зробити, і зараз у нас працює 4,2 тис. осіб, хоча кожна наступна ітерація скорочень негайно викликає хвилю обурення тієї ж самої влади, а також наших працівників. Кожен окремий випадок скорочення – це тримісячна процедура, і ніяк інакше. У підсумку за три роки скорочено близько 3 тис. позицій.
Позицій, не конкретних людей?
Саме так – позицій. Якщо ми говоримо про 4,2 тис. співробітників, там досі ще є вакансії, адже кожен менеджер любить мати простір для маневру, коли знадобиться людина нової професії. Це особливо властиво діджиталу. Друга найважливіша причина – у нас же не існує фонду премій, і як раз коштом вакансій ми можемо мати цей фонд оплати праці: менеджери можуть ним маневрувати, щоб якось преміювати людей. Життя без премії поки вважається неможливою, люди звикли до цього, але це ми теж приберемо, ввівши грейдингову систему. Вона буде працювати так: ти приходиш у компанію, з самого початку визначається рівень твоїх компетенцій, і тобі призначають певний оклад. Він може бути досить високим – хоча від ринку ми все ще відстаємо, але вже більш-менш до нього наближаємося. Ця система складна, і нам вона теж ще додасть багато клопоту.
Посилення контролю
Особисто ви, як тепер працюєте – з дому або в офісі?
Я і зараз перебуваю в офісі. Можу собі це дозволити, тому що близько 600 осіб з «Олівця» написали заяви на віддалену роботу. Тут дуже мало людей, можу працювати звідси. Засідання правління вкрай рідко проводимо очно, в основному двічі на тиждень зв’язуємося через Zoom або через Skype. Так що я поки тут. Але, кажуть, пік епідемії очікується десь у середині квітня, тож подивимося.
Як перебудували роботу «Суспільного» на час карантину?
У нас точно повинні знаходитися на робочих місцях ефірні зміни – інженери, які сидять на випуску. Це стосується радіо та ТБ. Діджитал можна робити і віддалено. Головне питання у віддаленій роботі – контроль того, що людина робить. KPI тепер рахуємо набагато суворіше. Зараз кожен департамент щотижня готує звіти, хтось щодня вимагає звітувати, хто і що за день зробив. Думаю, до такої вимогливості вдається багато підприємств. Люди все ж не на очах.
Ми поки не знаємо, що уряд далі вирішить з карантином. Довго так тривати не може, але передбачити розвиток подій складно. Поки ми не відправляли працівників у передбачену законом просту або неоплачувану відпустки.
Ускладнилося доставляння людей на роботу. Але київська мерія зробила широкий жест: нам, як, пардон, стратегічному підприємству, видали проїзні, але транспорт не скрізь їздить, людям далеко не завжди зручно ним користуватися. Ми з’ясували, де хто живе і має машину. Тепер у неформальні обов’язки цих людей входить підбирати всіх за ходом п’єси. Інша справа, що наступним кроком карантину може стати обмеження на користування автомобілями. Це теж ускладнить життя, але поки справляємося.
Як карантин позначився на контенті?
Як він міг позначитися? Власне виробництво у нас було тільки заплановане, але не почалося, був тільки «Зворотний відлік», тепер там немає аудиторії. Напевно, студенти університету Шевченка зітхнули з полегшенням – їм не потрібно більше ходити до нас на ефіри, тому що ми їх затягували практично силою (сміється). Аудиторія завжди працювала на залучення глядача, це було важливо.
Експерти у програмі беруть участь, але навіть вони часто говорять, що краще з ними зв’язуватися через Skype. Картинка, звичайно, не дуже. У діджиталі це допустимо, а на телебаченні – не дуже працює, тому в аудиторії п’ять-шість осіб все-таки зазвичай сидять. Але студія величезна, тому вони знаходяться на великій відстані один від одного.
Зате радіо виграє. Ми вкрай рідко тепер запрошуємо людей до студії, зв’язуємося з допомогою Viber.
«Білий шум»
Відтоді, як ви керуєте компанією, у вас з’явилося стільки недоброзичливців: політики, чиновники, колеги, інтересів яких ви торкнулися. Вам не набридло тягти на собі цей тягар?
«Набридло» – це емоційна штука, а тут наслідки набагато серйозніші, ніж емоції. Є, звичайно, втома, що накопичилася. До кінця контракту я віддам цій роботі сім років – це багато. Я вважаю, що моє око вже надто замилене, для розвитку компанії потрібна молодь.
Так, у мене з’явилася купа недоброзичливців, але з’явилася і величезна кількість людей, які знають про мої компетенції, надходить багато консультативних запитів. Я знаю, що досить велика кількість інституцій чекає коли я піду, щоб зробити свої пропозиції.
Чесно кажучи, я сумніваюся у бажанні мати у майбутньому справу зі сферою медіа, адже тепер не дуже розумію роль медіа у сучасному світі. Ту роль 30-річної давності, коли я прийшов у професію, вони втратили, а нової ще не знайшли. Занадто все хаотично, і, як на мене, надто шумно: «білий шум» значно перевищує кількість потрібної інформації. Я поки сам для себе не розумію, що робити, не впевнений, що потрібно збільшувати інтенсивність цього «білого шуму» своєю роботою у журналістиці.
Тобто у вас немає намірів після закінчення контракту далі впрягатися у цей візок?
Занадто незрозумілі поки всі обставини. В Україні й так був дуже коротким горизонт планування, а тепер ти довше ніж на три години нічого згадати не можеш. Так що Бог його знає.
У вас нещодавно був шанс піти, коли вас знімали з посади. Навіщо було потрібно повертатися через суд?
Я б цей інцидент назвав спробою перевороту або рейдерського захоплення, але зі мною це не працює, причому це ніяк не пов’язано з моїм відчуттям і розумінням боргу, перш за все контрактного. Але справа навіть не в цьому. Я говорю про прихильність самої ідеї суспільного мовника, з якої спроба перевороту не збігалася. Я повинен виконати умови контракту і зробити те, заради чого на все це пішов.
За яких умов ви вважатимете свою місію виконаною?
Це важке питання. Швидше за все, до кінця контракту не зможу вважати її виконаною. Мова йде не про особисту місію. У найрожевіших мріях я бачив побудову інституції. Будь-яка компанія починається як лідерська, але це вимушений крок. Потім її треба перетворити в інститут, систему, яка буде працювати незалежно від того, хто стоїть на чолі. Я з жалем змушений констатувати, що це навряд чи вийде протягом року, який у мене лишився, і навіть у наступну каденцію керівника, ким би він не був. Ми живемо в Україні, а вона вся влаштована таким чином, на жаль. Побудувати інституцію в окремо взятій компанії поки що неможливо.
Фото: НСТУ, Олександра Йорк
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
