Вербувальник mon amour
_
_
Тоді як на американських фестивалях тема тероризму замовчується або подається як посттравматичні рефлексії, учасники Берлінале ріжуть по живому. Одним із головних фільмів програми став «Утоя 22 липня» про теракт, влаштований Андерсом Брейвіком у норвезькому молодіжному таборі.
На тему фундаменталізму (цього разу – ісламського) вирішив висловитися і Тимур Бекмамбетов, який зняв «Профіль» – історію журналістки, яка намагається через соцмережі встановити контакт з ІДІЛ, видаючи себе за новонавернену мусульманку. Вся дія фільму відбувається на екрані ноутбука Анни: правда, найуїдливіші критики угледіли в цьому не спробу максимально зблизити глядача з досвідом героїні, а демонстративне зниження планки. Мовляв, вам не сподобалися «дешеві» спецефекти в моєму «Бен Гурі» (2016)? Отримайте дещо насправді дешеве!
Зачем украинцам идти на фильм об упадке Европы
Хаотична кар’єра Бекмамбетова побудована на повторенні успішних «фішок» за сучасниками, тому «Профіль» – не експеримент. У страшному новоязі таких експериментаторів, як Бекмамбетов, називають «трендхоперами» та «хайпожерами». У 2014 році він був продюсером фільму, де події розгорталися на моніторі (фільм жаху «Прибрати з друзів»), а тепер зняв свій, із соціальним додатком. Але хайп на Берлінале він усе ж упіймав; а те, що з гаджетами як наративним медіумом заграють більш складні режисери (ось хоча б Ханеке), показує, що тема себе не вичерпала. До речі, у Бекмамбетова є вдумливіший західний двійник, який так само кидається від розкішного 3D до інтерактивного кіно і зйомок на мобільний – це Стівен Содерберг, нова картина якого повністю знята на iPhone. Дивна річ: Бекмамбетов днями заявив, що теж зніме фільм на телефон – але як безпрецедентно новаторський крок триматиме його вертикально.
Після «М*дака» – «Сміття»
Garbage
Q, Satarupa Das, Tanmay Dhanania
Поки у Бекмамбетова ісламські фундаменталісти крутять віртуальні романи, у фільмі індійця Каушика Мукхерджі фанатики та їхні жертви-дівчата стикаються віч-на-віч. Режисер, більш відомий як Q, що в 2011 році презентував на Берлінале фільм під назвою «Мудак» – знаний enfant terrible фестивалю. Героєм його нового фільму «Сміття» став житель Гоа на ім’я Пханішвар: за професією – таксист, за покликанням – інтернет-троль і сталкер, що підтримує екстремістське угруповання харизматичного лідера Баба. Але мережевим терором він не обмежується: просто у себе вдома Пханішвар утримує полонянку.
«Європейським режисерам і справді потрібно замислитися, що роблять вони, поки в Індії знімають настільки злободенне і безкомпромісне кіно»
Бразильська навала
_
_
Цього року на фестиваль і Берлінський ринок кінопродукції привезли з Бразилії багато-багато диких… фільмів про інтернет і технології. Найбільш вибухонебезпечний з них – Aos Teus Olhos Кароліни Жабор, що порушує тему мережевого цькування. Дія відбувається в спортивній школі, проте жертвою стає не учень, а вчитель – до того ж чоловік. На думку однієї з матерів, він занадто турботливий з її сином – і, здається, навіть поцілував його в губи…
Якби фільм про поспішність лінчування представив режисер із Західної Європи, цього року йому самому не вдалося б уникнути косих поглядів і цькування. На щастя, Жабор змогла не лише збентежити Старий Світ, а й вхопити його за серце: у цьому плані новий фільм вийшов не гіршим, ніж її несамовитий кінодебют Boa Sorte (2014 року) про кохання важкого підлітка до смертельно хворої дівчини.
Итоги «Сандэнса-2018»: комедии без тормозов и дух протеста
Документалістика VS психоделіка
Contra-Internet: Jubilee 2033
Zach Blas
«Секретное досье» Стивена Спилберга: давным-давно в далекой Америке
У той час як «Чистильники» показують темну сторону безпечного інтернету, канадська документалка Watching the Detectives начебто починається як розповідь про світлий бік «сміттєвих» інтернет-майданчиків на кшталт 4chan. Колективному розуму їхніх відвідувачів приписують майже надприродну здатність знаходити компромат на всіх, однак цього разу вона мала обернутися на благо: користувачі намагалися вирахувати, хто скоїв теракт на Бостонському марафоні. Не дивно, що розслідування швидко повернуло не туди. До речі, Watching the Detectives – німий фільм, що повністю складається зі скріншотів. Та в своїх 36 хвилинах він умістив більше тривоги, ніж півторагодинний «Профіль», теж заснований на реальних подіях.
