Джим Керрі
_
_
Джиму Керрі нічого в житті не давалося легко. Виходець з бідної багатодітної сім’ї, після школи він підробляв прибиранням туалетів. Переїхавши до Лос-Анжелеса, спочатку жив у гардеробній клубу – просто як герої його серіалу «Померти від сміху». Перші оплески зірвав у 1979 році, на сцені «Як-яка» в рідному Торонто, однак власне шоу на ТБ отримав тільки в 1991-му, маючи за плечима десяток ролей в кіно.
Те, що Керрі витворяв на сцені, фактично не зовсім стендап у його звичному розумінні – канадський комік об’єднав імпровізовану розмовну комедію з радикальними формами фізичного театру і пантоміми. Причім значну частину його виступів займали пародії на селебрітіс – наприклад, на Джека Ніколсона або Клінта Іствуда, причому виконані без жодного слова. По суті, Джим Керрі створив свій окремий жанр стендап-комедії, як і його улюблений комік Енді Кауфман, образ якого він втілив у фільмі Мілоша Формана «Людина на Місяці». Кауфман теж ставив на перше місце перевтілення і перфоманс, а вже на друге – гру слів.
«Одностатеві шлюби легальні в шести штатах, а секс з конем – у двадцяти трьох. Чудово, Америко!
Вуді Аллен
_
_
Актор, режисер, драматург, письменник, музикант й багато іншого Аллен Кенігсберг, який прославився під ім’ям Вуді Аллена, долдаткових рекомендацій не потребує. Незважаючи на поважний вік (метру пішов 81-й рік), Аллен випускає по фільму на рік – а минулого року випустив і фільм, і міні-серіал, при цьому він знімається в фільмах інших режисерів.
Мабуть, серед усіх стендап-коміків Вуді Аллен зробив найбільш вражаючу кар’єру в мистецтві, і тим цікавіше зараз послухати його ранні шоу. Вперше він вийшов на сцену клубу в 26 років, натхненний успіхом Ленні Брюса, Елвіса всіх коміків – до цього Вуді Аллен писав жарти для інших і заробляв на сценаріях для «Шоу Еда Саллівана». До речі, на обкладинках журналів Аллен з’явився вперше саме як стендапер, а не актор або режисер кіно.
«Секс між чоловіком і жінкою просто приголомшлива річ. За умови, що ви опинитеся між відповідними чоловіком і жінкою»
Імпровізуючи в своїх ранніх виступах, Аллен жартував на ті ж теми, над якими жартуватиме в усіх своїх фільмах: про любовні стосунки сором’язливих чоловіків, які страждають на неврози, про психоаналіз, про комплекси інтелектуалів, про дитинство в Брукліні, про переваги Нью-Йорка перед Лос-Анджелесом – і далі за текстом. Якщо ви уважно дивилися його ранні картини, то звернули увагу, що він не гребує навіть бородатими анекдотами.
Аллен випустив шість платівок із записами своїх виступів. Незважаючи на те, що оригінальні видання досі можна купити в інтернеті (в середньому, це задоволення обійдеться в п’ять доларів без доставки), у 2014 році найкращі скетчі перевидали на двох компакт-дисках. Після успішного старту кар’єри в кінобізнесі Вуді Аллен ніколи більше не виступав у клубах як комік.
Ричард Прайор
_
_
Прайор любив розповідати про те, що виріс у борделі (його бабуся справді керувала публічним будинком), а в молодості сидів у в’язниці, що теж напевно було правдою. Нескінченними сигаретами і кокаїном він довів себе до кількох інфарктів. У 42, обнюхавшись, для чогось облив себе нагрітим ромом і підпалив. Але запам’ятався він не дикими витівками рок-зірки, а як найкращий чорношкірий комік і другий за величиною соціальний сатирик у США. Зрозуміло, після Ленні Брюса.
Річард Прайор жартував про чорних – зухвало, образливо і дуже смішно, доводячи до абсурду білі стереотипи про афроамериканців, вивертаючи їх навиворіт, так само як і самого себе на сцені. Його обожнювали чорні коміки: так чи інакше вплив Ричарда Прайора відчули на собі всі чорношкірі стендапери.
«Ти дуже швидко знаходиш Бога, коли тебе знаходять мертвим»
Зіркою кінокомедій він став у вісімдесяті, завдяки ролям у фільмах «Мільйони Брюстера», «Нічого не бачу, нічого не чую» та інших, де експлуатувався образ хулігана, матерщинника і базіки, створений на клубній сцені і на ТБ. Перехід до комедійних ролей у кіно був би цілком природним, але Прайор не шукав легких шляхів, тож починав він з ролей в драматичних фільмах. Його головна роль сімдесятих – у «Синьому комірці» Пола Шредера (сценариста «Таксиста» і «Скаженого бика» Мартіна Скорсезе), де Ричард Прайор зіграв профспілкового активіста на автозаводі, інтригана і кар’єриста під маскою блазня, готового йти до своєї мети по трупах .
Востаннє актор з’явився на екрані 20 років тому у фільмі «Загублене шосе». Якщо ви переглядали цей фільм нанещодавньому фестивалі Девіда Лінча, могли запам’ятати його персонажа Ерні – власника автомайстерні в інвалідному візку. На той час Прайор повільно згасав від розсіяного склерозу.
Едді Мерфі
_
_
Едді Мерфі обожнював Ричарда Прайора з дитинства, і його вплив помітний в імпровізаціях Мерфі. Інша справа, що він довів брутальний стиль дотепів свого вчителя до тієї межі, за якою починається територія грубості і вульгарності, на що йому вказував сам Прайор – людина, першим словом якої було не «мама», а Fuck. Як і Прайор, передусім Едді Мерфі насміхався над чорношкірими братами, але з не меншим задоволенням комік жартував про геїв, ВІЛ-інфікованих, людей з надмірною вагою та іншими категоріями громадян, над якими в пристойному товаристві жартувати не заведено. Словом, нічого святого.
«У чорних у Нью-Йорку є один фокус спеціально для білих. Навіть якщо не вмієш битися – треба робити вигляд, що вмієш. Це дає змогу не битися взагалі »
Два своїх найзнаменитіших стендап-шоу – «У маренні» і «Едді Мерфі як він є», комік відіграв уже в статусі кінозірки, причому записи цих виступів стали великими хітами на відео. («Едді Мерфі як він є» заробив $50,5 млн.) Цікаво, що Мефрі не сам писав свої жарти: його співавтором був Кінан Уаєнсі, який уже в нульових прославився як режисер перших двох частин «Дуже страшного кіно» – непоганої пародії на фільми жахів.
Рік тому Едді Мерфі, який після низки невдалих кінопроектів вирішив зосередитися на музичній кар’єрі, заявив журналістам The Hollywood Reporter, що не проти знову стати до мікрофону – щоправда, від розмов до жартів поки що так і не перейшов. Та й складно уявити, щоб Мерфі повернувся до свого старого репертуару: часи давно змінилися. Його найкращі фільми і найкращі жарти залишилися в минулому – у вісімдесятих.
Робін Вільямс
_
_
На відміну від більшості своїх колег, які досягнувши успіхів у кіно, припиняли виступи в клубах, Робін Вільямс повернувся до мікрофона на початку нульових, будучи вже відомим актором.
До того часу він перебував на вершині слави, знявшись у фільмах Копполи, Олтмена, Гільяма, Гаса Ван Сента, Пітера Уїра, Вуді Аллена і Крістофера Нолана, а його партнерами на знімальному майданчику були Роберт де Ніро, Дастін Хоффман, Аль Пачіно та інші видатні актори нашого часу. Список ролей, які актор хотів зіграти, але не зміг втілити ці плани, міг би зайняти всю цю сторінку.
Мабуть, тільки Вуді Аллен зробив таку вражаючу кар’єру в кінобізнесі. Та якщо Аллен півстоліття експлуатував у кіно один і той же образ, одного разу знайдений на сцені клубу, то Робін Вільямс кожного разу намагався втілити на екрані новий характер
«Якби жінки керували світом, у нас не було б воєн. Тільки інтенсивні переговори кожні 28 днів»
І ось у 2002 році актор записує шоу «Наживо на Бродвеї», а ще через сім років – випускає нову програму «Зброя самознищення», обидві для каналу НВО. (До речі, першого в США каналу, який ще в 1976 році запустив власне стендап-шоу.) На цих записах Робін Вільямс ніби повернувся на тридцять років назад, у сімдесяті, коли працював барменом і виступав у клубі The Comedy Store на одній сцені з Ричардом Прайором і Джорджем Карліном. Тоді він був зіркою-початківцем комедії, та мало хто очікував, що цей смішний хлопець з часом стане тонким драматичним актором, якому під силу будь-які творчі завдання.
50-річний комік так само шалено гасав сценою, видаючи кулеметні черги отруйних монологів, у яких припечатував міцним слівцем всіх, хто, на думку Вільямса, на це заслуговував – а найбільше дісталося обом Джорджам Бушам. Та тепер, після величезного досвіду на телебаченні і в кіно, маючи в активі чотири номінації на «Оскара», одну статуетку і п’ять «Золотих глобусів», актор майстерно перевтілювався в своїх персонажів, що було не під силу більшості його колег-стендаперів.
До речі, улюблену собаку Робіна Вільямса звали Ленні. Збіг?
