У травні минулого року канал «Київ» очолив Юрій Лященко, а однойменну радіостанцію – його дружина Наталія. Подружжя задумало перетворити комунальні медіа на єдиний організм, який здатний інформувати жителів столиці про всі актуальні події. Ба більше, оновлені канал і радіо повинні були стати засобом комунікації громади з міською владою.
У першій частині інтерв’ю «Телекритиці» подружжя Лященків розповіло, чому взялися за цю роботу; як їм вдалося домогтися знижок від постачальників, які звикли платити відкати; пояснили, що не так з Михайлом Поплавським і як під час карантину вони зрозуміли, що освітній контент виявився несподівано цікавим не тільки для школярів.
Мовник громади
Ви працювали в комерційних медіа. Телекомпанія «Київ» – історія державна, з усіма наслідками, що випливають. Навіщо вам ця робота?
Юрій Лященко: У перші дні я теж себе запитував про це. Я жив у Нью-Йорку, ми обговорювали цю роботу через скайп, і я собі уявляв: Київ, травень, це так класно, ностальгія і т. д. А коли приїхав – холод, дощ йде цілими днями. Побачивши це, подумав, що зробив помилку. Але насправді це цікаво, і це – справжній челендж, тому що я з першого дня поставив собі за мету стерти різницю між державною і приватною компанією.
Власне кажучи, я не бачу, чому раптом наш телеканал не повинен бути конкурентним. У цілому не так швидко, як хотілося, але, в принципі, нам це вдалося, і зараз за рівнем зарплат ми підтягуємося до ринку, у частині швидкості реагування ми вже пробили будь-які стелі, і зараз реально дуже швидкі та легкі на підйом. Структура крутиться з небаченим досі прискоренням.
У КМДА ті, хто роками спостерігає за роботою каналу, зараз жартують про те, що у нас «змінили наркотики». Раніше наші оператори та журналісти були, як сонні мухи, – приїжджали, розкладалися годинами. Зараз всі бігають, як очманілі, нахабними стали, вимагають відповіді на запитання тут і зараз.
З ким ви тоді розмовляли по скайпу?
Ю.Л.: З Кличком. До цього ще у 2015 ми вже робили перше «наближення» до керівництва міста з приводу радіо і каналу, потім діалог затих, були якісь важливіші завдання. У 2017 році ми розробляли програму для кандидата на посаду голови Національної громадської телекомпанії України Олега Наливайка. Наша концепція програла з різницею усього в один голос, який переметнувся в останній момент.
Наталія Лященко: І ще один момент. У 2015 році перше речення щодо телеканалу «Київ» будувалося на трансформації комунальних медіа у мовники громади у рамках проєкту «Мовлення Громад», який просувала Українська асоціація мовлення громад. І ось з такими думками, з такими пропозиціями ми тоді й приходили до батьків міста.
Ви уважно подивилися на телеканал «Київ». Від чого відразу захотілося позбутися, що змінити?
Ю.Л.: У мене був не дуже критичний погляд, тому що я був підготовлений реаліями НТКУ. Коли готували програму Наливайка, я перевернув НТКУ догори дном, розбирався з регіонами, філіями. На тлі того, що бачив там, мені здалося, що на каналі «Київ» не все так страшно – як в анекдоті про жах, але не жах-жах-жах. Я побачив, що ресурс у каналу є. Скажімо, він використовувався не повною мірою. Від кожного другого слова в ефірі було відчуття проданого стільця, кожен другий гість у студії викликав питання: що він тут робить? Я знаю, що якщо такі питання виникають, є швидше за все тільки одна відповідь: людина відпрацьовує то, за що заплатила.
Першим моїм завданням було очистити ефір від джинси. Мені тут розповідали, що кожен подих контролюється зверху. Є жарт, що кращий спосіб дізнатися, хто є вдома – це вимкнути вай-фай. Так і тут: кращий спосіб дізнатися, чиї інтереси є на каналі. – це заборонити будь-які комерційні прояви. І – диво! Я клянусь, у мене не було жодного дзвінка «зверху» через те, що я щось там вимкнув. Все це виявився «малий бізнес».
У результаті хтось пішов, дехто прийняв нові правила роботи. Сьогодні я відповідально можу сказати, що, якщо ви на каналі побачите щось схоже на джинсу – це офіційно оплачено і проходить лише через рекламну службу. Якщо зараз якийсь гість скаже: «Я заплатив за участь», я це візьму на свій карб, і це буде НП, тому що такого не може бути.
Зураб Аласанія прийшов на «Суспільне» і вигнав Михайла Поплавського. Ви прийшли на «Київ» і вигнали Поплавського. Що з ним не так?
Ю.Л.: Коли я прийшов на канал, у мене була трохи розладнана система координат, тому що я був відсутній в Україні довгий час. Поплавський маж вигляд певної місцевої специфіки. Він має харизму, він цікавий і класний, ми у нього колись брали кухонну програму, але, на жаль, його контент токсичний для тієї аудиторії, яку ми хочемо залучити на канал: 35-40 +. Так, особливість лінійного телебачення – половина аудиторії у будь-якому випадку буде 65+, що б ми не робили. Тому, навіть орієнтуючись на аудиторію молодшу й активнішу, наш контент не повинен бути токсичним для тих, кому 65+. Зі свого боку контент для вікової аудиторії не повинен дратувати тих, хто молодший.
Києвоцентричність
У вас була амбітна задача довести, що комунальний канал може бути нічим не гірше, ніж комерційний. Які ще цілі ставили перед собою?
Ю.Л.: Київ – сирітка, який не має і ніколи не мав місцевого каналу. У будь-якому обласному українському місті вони є, я вже мовчу про великі міста типу Одеси, Дніпра, Львова, де 20 місцевих каналів рубають місцевий ринок. Усі попередні спроби створити такий канал у столиці – це були тимчасові «перетримки» ліцензій, поки не отримували загальноукраїнську.
У Штатах, наприклад, не залишилося центрального телебачення, це все пішло в інет, у різні платні сервіси, телебачення лише локальне. Це неймовірно, щоб в новинах, припустимо, АВС7 Нью-Йорк розповідали, що «на виборах у бундестаг лідирує партія …», як, втім, і про події у сусідньому штаті. Головне – пожежа у Квінсі, ось, що зворушує аудиторію, тому що вони там живуть. Ми прагнемо до цього на київському рівні.
У Києві реально до нас було відсутнє місцеве телебачення. І зараз, коли хочуть відкритися нові канали, я говорю, що ми тільки вітаємо це, тому що дуже важко створювати ринок поодинці. Тому що у Києві відсутні елементарні речі, наприклад, місцевий рекламний ринок. Усі звикли, що ти або відразу йдеш на загальнонаціональну телерекламу, а це шалені бюджети, або – в інтернет, іноді на радіо. І то, говорячи про радіо: у Києві також відсутня місцева радіостанція, тому що станції мережеві, їх головне завдання – щоб нікого у Жмеринці або у Кропивницькому не дратував київський контент, і навпаки. Через це ефір виходить знеособлений, показується Верховна Рада, Кабмін – і все. Тому що, якщо показувати якісь столичні реалії, це викликає ревнощі та інший негатив, від того, наприклад, що у Києві вищі зарплати. Тому нам потрібен у хорошому сенсі містечковий канал. У мене вже язик розпух від слів «локалізація» і «гіперлокалізація контенту».
До якого масштабу – до мікрорайону?
Н.Л.: До будинку, трагедію якого ми, на жаль, спостерігали 21 червня (мається на увазі вибух будинку на Позняках – ред.).
Ю.Л.: Інформаційна піраміда влаштована так. Перше – це новини на твоїй вулиці, у твоєму дворі, блоці, районі, місті, а потім вже – президент і велика політика. У Києві ж насамперед – хто з якої фракції ВР до кого перейшов? Як це впливає на життя киян і взагалі вплине? Ви подивіться львівські канали – там днями не почуєте слово «Київ», у них є місцеві теми, вони їх обговорюють. На каналі повинна бути місцева тематика, і в цьому наш головний челендж, адже аудиторія до цього не звикла.
Отже, з цілей – локальний фокус, скорочення відставання від комерційних каналів – і все на цьому?
Ю.Л.: Наступна мета – ком’юнітизація. Ми розуміємо, що це комунальний канал і радіостанція Київради. Нас фінансує громада міста, і ми повинні розуміти, що ми фактично медіа громади. Це накладає на нас обмеження. Я з першого дня пояснюю новинарям, що ми не можемо бути ні червоними, ні зеленими, ні помаранчевими, ні іншими. Тому що наша аудиторія – це всі кияни, які можуть бути за кого завгодно. Але вони всі через бюджет платять нам гроші, і ми повинні висвітлювати всі думки.
Ком‘юнітизація означає пошук і висвітлення різних поглядів всередині громади. Шукаємо різні ком’юніті всередині громади. Ми впоралися з завданням забезпечити комунікацію громади та влади, запустили ряд проєктів інтерактивного обговорення, наприклад, зустрічі з виборцями у форматі таунхолів, коли депутати та чиновники пояснюють, що і навіщо вони роблять. Але головне, чого я хочу, – забезпечити комунікацію всередині громади, коли ми виступаємо у ролі майданчика для діалогу та дискусій якихось неполітичних (в ідеалі) інтересів, коли, умовно, хтось виступає за реконструкцію старого Подолу, а хтось – за зручніші житлові умови.
Н.Л.: Наше завдання – дати висловитися максимальному числу представників різних груп інтересів. Нехай вони почнуть діалог між собою перед тим, як прийти до якогось консенсусу.
Дві думки
Наскільки завдання, які ви поставили перед собою, збігаються із завданнями мера?
Ю.Л.: Мер такі завдання і ставив. Є ТК «Київ», на яку витрачаються міські гроші. І потрібно зрозуміти, яка буде від неї користь місту, громаді, бо, коли я прийшов, тут було київського аж нічого. Це було місце заробітку грошей для тих, хто тут працював. А з чого раптом місту фінансувати чиюсь годівницю?
Ми показуємо міську владу такою, як вона є. Ми відмовилися від «паркету». Наші групи виїжджають, якщо є інфоприводи.
У нас щотижня проходить ток-шоу «Погоджувальна рада» – змістовний діалог за темами київської міської політики, к якому беруть участь керівники всіх фракцій Київради, інший формат – зустрічі депутатів з виборцями прямо в окрузі – програма «Київрада». Це таунхол, древній американський формат, коли депутат зустрічається з виборцями не у пафосній студії, а у районній бібліотеці, шкільному актовому залі. Головне наше завдання – не допустити проплачених бабусь. Під час ефірів такі киплять емоції! І нам це цікаво, тому що це реальні, а не зрежисовані емоції на теми, які безпосередньо зачіпають життя киян. У нас немає чорних списків – всіх ласкаво просимо в ефір.
У нас є проєкт «Вартові столиці», який тільки недавно запустили, про те, як реагує влада на скарги містян. Для сюжетів беремо звернення містян до кол-центру 1551, шукаємо теми, за якими найбільше скарг, і супроводжуємо їх від початку до кінця. Повертаємося на місце і перевіряємо, розв’язана проблема чи ні, а якщо ні, то чому.
Але якщо ви будете завзято захищати інтереси городян, ризикуєте вступити в конфлікт з чиновниками, від яких залежить існування каналу, наприклад, можуть бути затримки з фінансуванням.
Ю.Л.: Вкрай малоймовірно, що після критики якоїсь провідної компанії де-небудь на Виноградарі, яка не ремонтує дитячий майданчик, нам департамент фінансів перекриє кисень.
Н.Л.: У нас інші акценти. Нам треба, щоб майданчик був зроблений. А топчиновникам і депутатам не канал ставить питання, а люди, від яких вони залежать. Це те, чим і повинно займатися суспільне телебачення: шукати не хайп, а розв’язання проблеми.
Ю.Л.: Наприклад, ми висвітлюємо будівництво Подільсько-Воскресенського мосту. Народ цікавиться, добудують його чи ні. І ми щодня запитуємо чиновників: наскільки ви просунулися? Реагуємо на будь-яку інформацію в інших ЗМІ, наприклад, чому зросла вартість? Запитуємо, а й даємо можливість відповісти. Погодьтеся, це нетипово для українського телебачення.
Що зараз являє собою телекомпанія «Київ»?
Ми інтегруємося з радіостанцією «Київ 98 ФМ», яка поки ще продовжує перебувати на Шулявці, але ми скоро з’їжджаємося, як закінчимо радіостудію на Подолі. Ми б давно закінчили переїзд, якби не певні особливості тендерної системи.
У телекомпанії та на радіо працюють 337 осіб. Пріоритет номер один – новини. Ми робимо міський інформаційний канал. Нічого спільного з тим, що в Україні чомусь називають інформаційним мовленням. Погодьтеся, «Прямий», «112» і т.п. – «розмовні» канали. Інформаційний канал повинен давати постійний апдейт новин, стрім з місця подій. Ми там, де новини міста, і це те, у що ми тут вкладаємося: у мобільні групи, лайв, стрім. У нас свій немаленький автопарк, який ми успадкували від минулого керівництва. Раніше він возив рідних і близьких директора, а зараз працює буквально на знос: день і ніч розвозить знімальні групи, які висвітлюють події у місті. Там логістика не простіша, ніж у Wizz Air: одна група висаджується, інша вже сідає.
Ми прагнемо, щоб канал «Київ» асоціювався з журналістом у кадрі з мікрофоном у руках, який веде репортаж з місця події, а не з людиною, зухвало розваленою у кріслі, який говорить годинами не цілком зрозуміло, про що. Ми розбудовуємо технології. Відеоматеріали знімаються на ходу, завантажуються у прямі трансляції, озвучуються у прямому ефірі, що вимагає набагато меншого ресурсу, який у нас очевидно обмежений. Взагалі, слід зазначити, що телик в Україні пішов далеко вперед – це просто перемога інфотейнменту, те, чого у Штатах немає і близько. Кожен випуск, наприклад, ТСН – це твори кількох спілбергів поспіль. Реально класно та цікаво, але я не цілком впевнений, що це адекватно ринку. Американський ринок, бувши у кілька разів більшим за український, чомусь не вважає за необхідне такий підхід, там новини грають значно утилітарнішу роль – це швидке покриття подій зараз на зараз.
У нас на телеканалі найпопулярніша фраза – «це не комунально», тобто, не є суспільно або нескромно. Ми тестуємо кожен проєкт на його «комунальність»: наскільки зміст адекватний для ком’юніті. Адже ми розповідаємо громаді про громаду.
Не відкат, а знижка
Скільки грошей ви отримуєте з бюджету, і наскільки їх вистачає?
Ю.Л.: У 2019 отримали близько 69 млн грн. Вистачає, якщо не красти. Уже минулого року коліщатка закрутилися з небаченою швидкістю, виріс обсяг власного продукту, інтенсивність, всі носяться як очманілі. Могло скластися враження, що у канал влили якісь додаткові ресурси. Однак торік ми не отримали ні копійки додаткового фінансування.
Секрет простий – ми не беремо відкати, боремося з підрядниками за кожну копійку, намагаємося працювати чесно та прозоро. Зарплати тут були невисокими, але більш-менш людськими. Не всі працювали, скажімо так. Тому тільки завдяки оптимізації, тому, що ми переконали людей цінувати місце роботи, яке можна і втратити, все стало рухатися в рази швидше. При цьому ми використовуємо кожну, буквально кожну можливість для збільшення зарплат і приведення їх до ринку.
Цьогоріч ми маємо близько 103 млн грн, і вже подвоїли штат служби новин.
Коли я прийшов, мені скаржилися щодо обладнання: це якесь позаминуле століття. Зараз, коли треба було освоювати річний бюджет на обладнання, нам традиційні постачальники каналів представили свої пропозиції. Я хочу цьогоріч перейти на HD. Дивлюся: ні, не вкладаємося, ніяк не виходить. Думаю: все-таки у них якийсь запас є, дай-но я потисну, мовляв, є ось стільки, і більше не буде. І – о боги! Зараз у нас повинно вийти купити за ту ж суму на 30-40% більше обладнання. Ми торгуємо як на базарі й отримуємо знижки. Артикулюємо – давайте знижки замість відкатів.
Зараз сподіваємося у рамках виділеного бюджету перейти на HD, зробити революцію у графічній візуалізації, полегшити формат фільмування, щоб журналіст міг просто на коліні між лайвами монтувати матеріали на ноутбуці, купити ще більше лайв’ю і коптерів.
Наскільки ви залежите від надходжень від реклами?
Ю.Л.: Раніше цей канал був телемагазином: день і ніч рекламувалися якісь бра, окуляри та інше. Ось і всі доходи від реклами. Ми їх прибрали в основному тому, що я розглядаю телепродаж як напалм, який випалює все у програмній сітці каналу у радіусі декількох годин. Зараз у нас потихеньку збільшуються обсяги здорової реклами. Звичайно, карантин значно все загальмував, особливо постраждали місцеві бізнеси, на які ми робимо ставку.
Н.Л.: Але при цьому ми намагалися допомагати бізнесу у нашому ефірі, особливо на радіо. Робимо спеціальні програми, ролики, у яких представники дрібного, малого та середнього київського бізнесу розповідали про себе: я каву варю на винос, маски шию і т.д. – будь ласка, замовляйте. І зауважте – безкоштовно.
Освітній контент
Яким новим методам роботи вас навчив карантин?
Ю.Л.: Ми за карантин протестували все, що можна, виконували соціальний обов’язок, розуміючи, що це наш обов’язок. Ми перетворилися на канал карантину, з середини березня повністю змінили свою сітку, щодня у нас був багатогодинний марафон у прямому ефірі, який так і називався «Карантин». До речі, перші телеуроки з’явилися саме на нашому каналі. Тільки через кілька тижнів після оголошення карантину президент України закликав телеканали транслювати уроки для школярів, а у нас вони вже йшли повним ходом.
Н.Л.: Ми придумали цей телеформат. Мер Кличко 12 березня закрив школи на карантин, а вже 16 березня на телеканалі «Київ» показували перші уроки зі шкільної програми. Ми їх самі знімали. Нам дуже допоміг Інститут післядипломної педагогічної освіти університету ім. Грінченка: нам надали викладачів, методистів, що дуже важливо, оскільки останні стежили за якістю контенту, адже ми не мали права на помилку.
До речі, ще до карантину на телеканалі вийшов освітній десятигодинний марафон, під час якого кожні 20 хвилин мінялися спікери. Спочатку ми зі скепсисом виходили на цей проєкт, але виявилося, що він привернув велику увагу аудиторії. У глядачів реальний запит на будь-який освітній контент: від іноземних мов і того, як правильно медитувати, до політології та шкільної програми.
Ю.Л.: Шкільна програма взагалі виявилася дуже популярною передачею, тому що дорослим було дуже цікаво дізнатися, що там зараз проходять. Минулого року ми запустили проєкт «Веселі старти». Це аналог старого, ще НДРівського, спортивного дитячого проєкту «Роби з нами, роби, як ми, роби краще нас!». Ми знайшли його на YouTube і відтворили. У результаті у нас вже вийшло близько десятка випусків, відзнятих у різних київських школах. Виявляється, нічого подібного у наших середніх школах давно не було. Тому дітям дуже сподобалося брати участь у цих змаганнях.
Н.Л.: Вони викладаються на повну, навіть номери з самодіяльності показують, чирлідерки стрибають, хтось співає, хтось танцює. Справжнє шкільне життя. У Києві 320 тисяч школярів, 17 тисяч випускників – це величезне джерело аудиторії та контенту, тому що це життя таке, яким воно є.
Тобто у вас все-таки не тільки інформаційний канал, але і частково розважальний?
Ю.Л.: Так, у нас є частка кінопоказу. Бюджет на кінопоказ взагалі не змінився з минулих років. Попереднє керівництво на ці 4-5 млн купило пакет індійського кіно, якісь фестивальні фільми – загалом. трохи дивний підбір. цьогоріч ми купуємо «Картковий будиночок», «Останній кандидат», Netflix, Shark Tank – формат про бізнес.
У перспективі я вважаю, що канал повинен стати повністю інформаційним, але поки ми рухаємося за програмною концепцією каналу загального інтересу.
Другу частину інтерв’ю читайте на «Телекритиці» завтра.
Читайте також:
Телеканал «Киев» запускает новый проект «Вартові столиці»
Канал «Киев» запустил новый проект
Телеканал «Київ» покаже політичний трилер «Окуповані»
Фото: ТК «Київ»
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
