Karabas Live
Хороший, поганий, злий тато.
Найбільше інтернет-видання, присвячене музичним реаліям. Головним редактором є Ігор Панасів, в минулому – головний редактор порталу про культуру Cultprostir.ua. Проект належить неоднозначному творцеві сервісу з продажу квитків Karabas Максиму Плахтію, на якого вже вдруге заводять кримінальну справу за звинуваченням у шахрайстві. І Панасів, і Плахтій стверджують, що видання створено для розвитку музичної інфраструктури країни – підвищення відвідуваності концертів і збільшення аудиторії українських музичних виконавців. За словами Максима Плахтія, Karabas Live – це автономне видання з вільною редакторської політикою, не схильне до впливу власника.
Спочатку передбачалося, що видання охопить усі верстви української музичної культури – джаз, поп-музику, андеграунд, – але на ділі Karabas Live орієнтований на популярний, масовий продукт і продаж квитків, про що свідчить кнопка «купити квитки» внизу практично будь-якого матеріалу на сайті видання. Тут відсутні критичні публікації, зате присутнє нарочито м’яке, батьківськи ніжне «погладжування» артиста. В інтерв’ю порталу ARTMISTO Ігор Панасів пояснив свою політику так:
«Для мене музика – це не сегмент розважального бізнесу. Це лакмусовий папір, який говорить про те, що відбувається з країною. Оскільки мені не плювати, що тут відбувається, я реагую на будь-які музичні події і феномени. Тому зараз дуже важливо не топити, а підтримати все живе, все творче, тих, кому зараз вдається робити так, щоб ці люди нікуди не поділися, не кинули».
Свого часу навколо деяких матеріалів розгорталися гнівні дискусії і скандали, як у випадку з публікацією редактора Karabas Live Юрія Берези (на жаль, він видалив свій пост з найбільш бурхливими коментарями), який образився на критику. Жвава дискусія також виникла навколо так званої «рецензії» на альбом Івана Дорна, який вийшов після скандального інтерв’ю російському журналісту Юрію Дудю. Замість рецензії читач натрапив на статистичні дані війни на Донбасі. Головний редактор Ігор Панасів так пояснив цю дивну розбіжність між очікуваним і реальністю:
«Я здивований, що журнал Karabas Live сприймається частиною наших читачів як видання «просто про музику». Це зовсім не так. Live в назві – це про життя. Слово не зі стелі було взято. Нам хотілося підкреслити максимальну широту нашого розуміння музики. Слово означає ще й «концерт» – дякувати багатій англійській мові. Але головний сенс в ньому – “жити”».
Одним з незрозумілих рішень була відмова від щоденних добірок, присвячених новим релізам різних музикантів – як українських, так і зарубіжних. Причиною відмови стало те, що музиканти не робили репости дайджейстів, тим самим позбавляючи Karabas Live нових читачів. Сам дайджест вдає із себе збірну солянку з мало-мальськи цікавих релізів світової та української сцени, тому реакція артистів не дивна: навіщо репостити собі на сторінку матеріал, в якому вам або вашій групі приділено кілька невиразних пропозицій, а в самій збірці знаходяться виконавці, з якими, можливо, і за руку вітатися не хочеться?
Karabas Live – це інформаційно-розважальний відросток сервісу з продажу квитків, орієнтований на масову аудиторію, що володіє більше описовою функцією, ніж критичною, з захопленим (і в меншій мірі нейтральним) ставленням до всієї навколомузичної тусовки. Видання намагається охопити максимум подій, які відбуваються на поверхні музичної культури України та, по можливості, світу – від контенту Олі Полякової, описів локальних фестивалів і явищ українського шоу-бізнесу до рецензій на альбоми зарубіжних виконавців і виступів вітчизняних зірок середніх і великих величин.
Comma
Стильно, модно, молодіжно, безглуздо.
Другий найбільший музичний ресурс України пише лише про тих, на чию популярність робить ставку. Журнал присвячений всім актуальним подіям і виконавцям світу музики, причому більшою мірою зарубіжної. Часто Comma сходить і до вітчизняного виробника, але тільки якщо артист домігся достатньої популярності для залучення трафіку на сайт. Маловідомі українські виконавці заслуговують короткого дайджесту і декількох слів про їх продукті без будь-якої деталізації та аналізу.
Основний контент Comma – новини. Повідомлення про те, хто, коли і де виступає, розбавлені інтерв’ю із зірками, діячами шоу-бізнесу і різних інфотейнментом (матеріали, спрямовані одночасно на розвагу і інформування аудиторії. – Прим. ред.), на зразок покадрового разбору кліпу Івана Дорна Collaba, ніби читач журналу не може подивитися його самостійно.
Тут помітно бажання головного редактора Comma Сергія Кейна зробити український аналог одного з найбільших музичних ресурсів світу Pitchfork, тільки простіше, миліше.
Нещодавно Сергій Кейн оголосив про перезапуск Comma і перетворення його в якесь медійне співтовариство, присвячене музиці. На ділі ж це означає присутність ресурсу в різних соціальних мережах. Безумовно, Comma не створює тренди, а покірливо їм слідує й описує українську музичну реальність як світле явище і безапеляційну радість.
Liroom
Повторення – мати навчання.
За словами головного редактора Олексія Бондаренка, Liroom – це не видання, а блог про нову українську музику.
Подача багатьох матеріалів або позбавлена критичної оцінки, залишаючи виключно інформаційну складову, або ж є захоплено-нейтральною. Останнім часом матеріали блогу в тій чи іншій мірі перетинаються з матеріалами ресурсу Comma, аж до подачі новин.
Зараз Liroom здебільшого є новинним агрегатором. Більшість останніх матеріалів – це анонси і новини про суб’єктивно актуальні події, які відбуваються на українському музичному ринку.
У блозі періодично виходять великі статті, присвячені окремим шарам українського андерграунду і щомісячні добірки альбомів зарубіжних інді-виконавців. В цілому видно, що Liroom намагається знайти баланс між зарубіжним та українським ринками.
У вересні 2016 року сервіс Karabas оголосив про фінансування українських медіа – Comma і Liroom, – що може розглядатися як монополія на ринок музичної журналістики України. Цілком можливо, що звідси випливає схожість тим, форматів і подач всіх трьох видань, відсутність виразної критики і в більшості своїй наявність хвалебних відгуків про вітчизняний продукт.
Muzmapa
Місток, що розвалюється між андеграундом і мейнстрімом.
Ресурс Muzmapa був створений декількома студентами Київського інституту журналістики як домашнє завдання, але в підсумку ідея вийшла за межі навчального закладу.
Muzmapa робить ставку на регіональну сцену України, на відміну від своїх більш вагомих колег, які зайняті здебільшого столичними подіями. Ресурс намагається виділятися на тлі «старших братів» за рахунок створення нових форматів. Також це єдиний музичний ресурс, у якого є відеопродакшен. Журналісти знімають і монтують відеоінтерв’ю та виступи зірок локальних сцен і намагаються створювати розважальний контент, запозичений у передачі «Дурнєв+1».
Редакція ресурсу бере на себе відповідальність критикувати музику маловідомих і зрідка – популярних виконавців, але нерідкі випадки, коли критика обмежена смаками авторів і їх дружбою з тими, кого вони критикують.
Видання не має фінансування та існує на ентузіазмі, збираючи навколо себе слабо представлених в країні регіональних і столичних музикантів.
Що ж відбувається з музичною журналістикою?
Музична журналістика України здебільшого грає роль обслуговуючого персоналу для артиста, а також роль каси зі збуту квитків.
Заробляти хочуть всі – і організатори концертів, і артисти, і самі медіа. Звідси виникає кругова порука: журналісти бояться образити музикантів і організаторів, тому що їх можуть позбавити акредитації на різноманітні заходи, а в разі трьох філій Karabas – фінансування; музиканти, які знаходяться в процесі становлення, ображаються на журналістів за те, що ті не приділяють їм належної уваги; організаторам важливо залучати побільше публіки через додаткові канали й отримувати схвальні відгуки в пресі про свої організаторські здібності, а розкручені музиканти продовжують створювати свою музику різноманітної якості.
Критиці піддаються виключно невідомі виконавці, зате «священні корови», які умовно збирають повні зали, є недоторканними, навіть якщо їх музика – це невдала копія зарубіжних аналогів або зжована плівка з минулого.
Хоча вищезгадані медіаресури сьогодні й не впливають на культуру, а лише підтримують свою локальну тусовку, вони, безсумнівно, стануть «перегноєм» для нових, сміливих і в перспективі впливових ресурсів. Ну а поки що залишається задовольнятися новинами з життя київських фестивалів, «Вагоноводіїв», О.Torvald, «Океану Ельзи», Івана Дорна і Radiohead.