Так само як історики не можуть дійти єдиної думки, хто ж автор «Іліади» та «Одіссеї», і чи був він узагалі, розходяться і думки істориків з української тележурналістики. Коли з’явилося українське телебачення? Одні дослідники вважають, що день його народження – 1 лютого 1939 року, інші вперто називають 6 листопада 1951 року. Є й треті – які вважають, що перші телетрансляції проводилися таємно в Одесі ще на початку 30-х років ХХ століття.
Крок перший: зародження
Насправді у кожній версії своя правда. Щодо 1939 року, першим телебаченням заведено вважати механічне мовлення, що відтворювалося завдяки дискам Ніпкова. Принцип роботи механічного телебачення ґрунтувався на скануючому елементі в приймальному і передавальному пристрої. Швидкість сканування на той час становила 12,5 зображень на секунду. В результаті на екрані можна було побачити зображення, відтворене рядками. Однак механічне телебачення пропрацювало в Києві лише до початку війни. За два роки, в 1941-му, перший телецентр був знищений нацистами.
Історія електронного телебачення, яке лягло в основу того, що ми дивимося сьогодні, почалася усе ж у 1951 році, коли офіційно був введений в експлуатацію новий телецентр, розташований за адресою Хрещатик, 26. Поруч із ним і стояла перша телевежа, з якої велося мовлення на другому метровому телеканалі. Цікаво, що вежа тоді вважалася об’єктом підвищеної секретності, тому вона практично не відображена на тодішніх панорамних зйомках міста, та й місцевим жителям було заборонено робити будь-які знімки на її тлі.
Перша телевежа розташовувалася на вулиці Малопідвальній. Фото: Архів
Для поширення першого електронного телебачення на регіони теж знадобився час. У 1954 році в Україні з’явився другий телецентр, розташований у Харкові. Незабаром телецентри за форматом київського стали відкривати в інших регіональних центрах України.
Крок другий: наповнення
Перші програми, доступні глядачам, були переважно місцевого виробництва, оскільки телецентри в регіонах діяли автономно. Лише через роки почалося спорудження кабельних і радіорелейних ліній, які спочатку передавали програми з обласних центрів на малопотужні ретранслятори в провінції, а також були задіяні для обміну програмами між студіями різних міст, пізніше – для ретрансляції в Україні програм Центрального телебачення (ЦТ) з Москви.
Перша програма Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР
У березні 1972 року в Україні офіційно було запроваджене двопрограмне телемовлення – перший канал передавав програми з Москви, другий – призначався для республіканського контенту. Примітно, що тільки близько цього часу на телеекрани став пробиватися колір, який з’явився завдяки загальноприйнятій у СРСР системі SECAM.
Третій канал, що призначався як для передач із Москви, так і для місцевого мовлення, запустився за рік, у 1973-му, разом із появою в Києві другої телевежі, яка досі стоїть у районі Дорогожичів.
Будівництво телевежі на Дорогожичах тривало з 1968 по 1973 рік
11 травня 1981 року в Києві почав працювати передавач четвертої телепрограми – столиця України стала другим після Москви містом СРСР, в якому велося чотириканальне телемовлення. Однак у зв’язку з технічними недоліками аудиторія четвертого каналу налічувала лише кілька сотень глядачів. Річ у тім, що на відміну від трьох раніше запущених каналів, які транслювалися в діапазоні метрових хвиль, четвертий канал транслювався в діапазоні дециметрових хвиль – фактично на 30-му телеканалі. Та не варто забувати, що мовлення в діапазоні, який охоплює таку кількість каналів, на той час було дивиною, тому що значна частина тодішніх телевізорів не були обладнані трактом приймання ДМХ-програм. Не на користь поширенню четвертої програми були й антени, без яких трансляція каналу, незалежно від наявності або відсутності в телевізорі модуля приймання дециметрових каналів, була неможлива.
У 1990 році в столиці ходили чутки про існування 5-го за рахунком каналу, який нібито транслювався на частотах 7-го. Спочатку канал отримав назву «П’ятий» ще й тому, що в правому верхньому куті екрану стояла латинська буква S, яку українці плутали з цифрою. Однак упродовж тривалого періоду канал усе ж залишався більше чутками, ніж правдою, оскільки далеко не у всіх громадян була можливість придбати кімнатні антени або шнури, що давали змогу ловити додаткові канали. Розкрити загадку 5-го каналу взялися журналісти, взявши інтерв’ю у представника нового передавача. Саме на сторінках «Вечірнього Києва», однієї з найпопулярніших тоді газет, розкрився секрет трансляції телеканалу Super Channel (нині відомого як NBC).
Втім, представники каналу розповіли киянам, що трансляція Super Channel на українському телебаченні швидше пробна, ніж постійна, що незабаром і підтвердилося. Сітка 7-го каналу кожного дня змінювалася, у ній могли з’являтися трансляції інших телеканалів, наприклад, CNN, TV5 Euro, турецького телеканалу Star1. При цьому програми іноземних каналів транслювалися без будь-якого регламенту. Наприклад, в ефірі могла одну годину йти Super Channel, потім хвилин 10 – CNN і дві години – MTV Europe. Час трансляції теж був обмежений. Сигнал надходив на 7-й канал з 18:00 до 23:00. Незабаром мовлення розширили і стали запускати з 14:00, однак лише в будні.
Крок третій: альтернатива державному контенту
У 1989 році був створений перший недержавний канал під назвою ТОНІС (його робоча назва була «Молодіжний відеоканал») – абревіатура «Творчого об’єднання нових інформаційних систем». Того ж року канал отримав ліцензію на супутниковий WorldNet. За три роки, в 1992-му, ТОНІС перевів центральний офіс до Києва, тим самим розширивши мовлення на столицю. «Батьком» ТОНІСу став колишній працівник МВС Володимир Іваненко.
Рекламний блок на телеканалі ЮТаР
Того ж року в Києві з’явився телеканал ЮТаР (Unity of TV and Radio або «Об’єднання ТБ і Радіо»), який став мовити на 32-му каналі. Трансляція телеканалу ЮТАР була спочатку кілька годин на день і не тільки на 32-му: програми виробництва ЮТаР також з’являлися в ефірі 7-го каналу. Контент телеканалу був досить різноманітний. На ньому можна було побачити як художні фільми, мультфільми, передачі виробництва Deutsche Welle, перекладені російською, так і багато авторських програм виробництва самої телекомпанії ЮТаР, наприклад, передача під назвою «Програма “О!?..”». До речі, саме на ЮТаР вийшли одні з перших щоденних програм новин «Новини УНІАР». Однак через кілька років ЮТаР покинув 32-й канал без пояснення причин і став освоювати частоти 37-го каналу.
1 липня 1991 року в Києві запустилося «Незалежне Телебачення Мегапол» («ТВМ»), яке почало мовити на 7-му каналі.
Перший час телекомпанія виходила в ефір двічі на тиждень – по середах (о 18:00) та суботах (о 17:00), на кілька годин витісняючи звідти ретрансляції зарубіжних супутникових телекомпаній. «Мегапол» став одним із найбільш фінансованих проектів тодішнього телебачення. У його розвиток вклали чималі гроші «Укрінбанк» та «Градобанк», страхова компанія «АСКО-Прометей», а також фірма «Довіра». Проте, незважаючи на значну підтримку та активну рекламу каналу (логотип «Мегапол» можна було зустріти навіть в громадському транспорті), канал у 1993 році закрився. На його місце приходить «Гравіс-7», який проіснував у ефірі до 2006 року. Однак саме «Мегапол» подарував українському глядачеві такі культові на той час програми, як «Експрес-відео» з Юрієм Мінзяновим і «Сінематека» з Юрієм Германом.
15 січня 1992 року в Києві запускається телеканал «Тет-а-тет» (нині відомий як ТЕТ) – перший в Україні приватний розважальний телеканал. Його мовлення велося на 30-му каналі і стартувало з блоків по кілька годин у вечірній час. Кожен блок складався з фільмів, мультфільмів або відеороликів, що супроводжувалися дикторською начиткою. З травня того ж року програми студії виходили вже двома блоками – удень (приблизно з 13:25 до 16:00) і ввечері (приблизно з 18:00 або 19:00 і до 23:00). З жовтня того ж року студія почала виходила в ефір вдень з 15:00 до 18:00 і ввечері – з 19:20 до 23:00, а іноді й до опівночі. Перша власна програма – розважальний проект «Хвіст павича» – вийшла в ефір 15 жовтня 1992 року.
Крок четвертий: українізація ефірної сітки
Того ж року телеглядачі помітили «друге життя» в ефірі 32-го каналу. У сітці з’явилися програми з уже відомого глядачеві телеканалу Super Channel, які супроводжувалися плашкою, що всі права на трансляцію каналу Super Channel належать корпорації Story First Communications.
Незабаром влітку 1992 року, після чергової ретрансляції в ефірі 32-го каналу з’явився ролик, який повідомляв про старт нової телекомпанії під назвою «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (МКТ). Перша сітка нової компанії складалася по суті з тієї ж ретрансляції іноземного контенту, тільки озвученого й перекладеного українською. Переваг у нової компанії було кілька – по-перше, в ефірі українського ТБ мало не вперше з’явилося досить багато контенту українською мовою, а по-друге, якість картинки була значно кращою того, що транслювалося на інших приватних телеканалах. Секрет якості полягав у значних зусиллях, докладених до МКТ, яку по суті створили дві компанії – приватна американська Story First Communications і Український державний концерн РРТ.
Новий телеканал буквально подарував друге дихання українському глядачеві, втомленому від «вилизаних» програм російського телебачення і низькоякісних приватних проектів. МКТ подарував ефіру, наприклад, серіал «Альф», перекладений українською, перші прямі ефіри дипломатичних візитів Леоніда Кравчука, а також низку передач каналу Super Channel, теж перекладених українською («Виживання», «За межами завтрашнього дня», «Лікарю, лікарю!», «Тваринний світ Америки», «Наукове шоу», «У фокусі – Земля», «Відеоподорож», «Джоан-Ріверс-шоу»). Наприкінці 1992 року телеканал запустив мовлення в 15 регіонах України і незабаром оголосив про готовність вести мовлення в нічний час, що на той момент не ризикнув зробити жоден телеканал України. Але хорошому каналу був потрібен хороший бренд. Незабаром спільними зусиллями Story First Communications і РРТ телеканал МКТ назвали англійською абревіатурою ICTV.
Читайте продовження спецпроекту «Телесторія» незабаром на «Телекритиці».
