Ще одним явищем, породженим багато в чому подіями Кримської війни, стала професія військового кореспондента. Яка раптово гостро порушила питання стосунків між пресою і владою.
Мати-цензура
Навіть у розвинутих європейських державах XIX століття цензура не була чимось незвичним або протиприродним. А в Російській імперії з 1804 року Цензурний статут існував цілком офіційно, разом з професією цензора. За Олександра I він був дещо ліберальнішим, а за Миколи I – суворим. І хоч Росія була крайнім випадком, у інших країнах влада продовжувала відкрито впливати на пресу та літературу, прямо або опосередковано.
Номер The Times от 14 листопада 1854 року
Влада Великої Британії впливати на пресу прямо не могла. Частиною протестантського світогляду британців була повага до духу комерції та приватної власності, а практично всі періодичні видання на Альбіоні тоді були приватними. І навіть друкувалися в приватних друкарнях, тому вплинути на їхній зміст було важко. В хід зазвичай йшли різноманітні непрямі методи, на кшталт позапланових перевірок, але в цілому преса в Британії вже тоді була досить незалежною.
Для самої преси така незалежність означала зокрема й те, що влада в разі чого могла відмовити журналістам у допомозі, а всі витрати лягали на плечі власника видання. Видання перебували в постійній конкуренції між собою, що змушувало журналістів усе частіше йти на ризик заради оперативності.
Саме в рамках цієї гонитви за тиражами і прибутком газета The Times відправила свого кореспондента Вільяма Говарда Рассела на Кримську війну.
Незручний журналіст
Вільям Рассел у Криму (1854). Фото: Fenton, Roger, 1819–1869, photographer
Точніше, Рассел вирушив у бік Східної Європи навіть до того, як війна почалася. Політичне чуття у керівництва Times було чудовим, вони вчасно відчули напруження міжнародної обстановки. Уже в лютому 1854 року Рассел був на Мальті, звідки до осені того ж року прибув до Криму.
Оскільки діяльність Рассела була суто приватною, ніякого забезпечення від штабу британської армії йому не було. Допомогу можна було попросити, і офіцери навряд чи б відмовили відомому журналістові. Але це могло перешкодити Расселові висвітлювати події об’єктивно, тому свій корпункт він облаштував у татарської мазанці, біля Церкви Дванадцяти апостолів в Балаклаві.
І майже від початку війни виявилося, що своїми публікаціями Вільям Рассел підриває авторитет британського командування. Річ у тім, що Британська імперія тоді тримала під контролем величезні території. Солдатів часто не вистачало, тому під час Кримської війни влада активно вербувала добровольців. Вербувальник отримував плату за кожного солдата. Звісно, для того щоб умовити людину піти воювати за сотні миль від будинку, йому доводилося розповідати про те, що нічого страшного там немає, війна триватиме недовго і буде практично легкою прогулянкою за добру платню.
Публікації Times, засновані на телеграмах Рассела, були настільки критичними, що лави добровольців почали рідшати. Військкор досить чесно писав про війну, проблеми постачання і помилки британського штабу.
Реакція влади
Першою характеристику публікаціям Рассела дала особисто королева Вікторія. Її висновок був коротким: «Нападки на армію». Кореспондента вважав своїм особистим ворогом головнокомандувач британської армії у Криму лорд Фіцрой Джеймс Генрі Сомерсет Реглан, його публічно засуджував прем’єр-міністр лорд Абердін.
Але ніякої конкретної реакції від влади на діяльність Рассела в результаті не було. Не виключено, що на це вплинули події 25 жовтня 1854 року. Того дня під час Балаклавської битви британській бригаді легкої кавалерії під командуванням лорда Кардигана надійшов наказ атакувати позиції росіян. Атака вийшла абсолютно самогубною і тактично не потрібною. Понад половину кавалеристів загинули, багато були поранені, але жодної переваги британцям на полі бою це не дало.
Досі не до кінця зрозумілі причини. Можливо, лорд Реглан дав помилковий наказ, неправильно оцінивши обстановку. А може, просто сам наказ дійшов до лорда Кардигана в спотвореному вигляді. Але факт є фактом – атака легкої кавалерії під Балаклавою залишається однією з найтрагічніших сторінок британської військової історії.
Картина Вільяма Сімпсона «Атака легкої кавалерії під Балаклавою» (1855)
Вільям Рассел при цьому був присутній особисто і змальовував атаку густими фарбами:
«Отже, ми спостерігали, як вони увірвалися на батарею; потім, на радість своїм, ми побачили, що вони повертаються, пробившись крізь колону російської піхоти, розкидавши її як стіг сіна. І тут їх – що втратили стрій та розсіялися по долині – змів фланговий залп батареї на пагорбі. Поранені, без коней кавалеристи, що біжать до наших позицій, красномовніше будь-яких слів свідчили про їхню сумну долю – так, вони зазнали невдачі, але навіть напівбоги не змогли б зробити більшого… Об 11:35 перед проклятими московитсько гарматами більш не залишилося британських солдатів, крім мертвих і вмираючих…»
Публікація Рассела викликала шок у британському суспільстві. Почали згадуватися у інші матеріали в Times про проблеми в армії. З ініціативи члена Палати громад Джона Артура Робака було розпочато розслідування, підсумком якого стала відставка всього кабінету міністрів лорда Абердіна.
Звинувачення знято
Раптово виявилося, що кореспондент Вільям Говард Рассел – це не ворог, а друг британської армії. У своїх публікаціях він описував проблеми, які британське командування замовчувало. І парламентське розслідування показало, що ці проблеми з постачанням і прорахунками штабу були цілком реальними.
Звинувачення в роботі на Російську імперію з Рассела теж були зняті. По-перше, про проблеми росіян він теж писав, просто стан своєї армії його цікавив набагато більше, ніж чужий. А по-друге, однією з цілей, яку переслідував Рассел своїми публікаціями, було поліпшення становища простих солдатів. Саме він звернувся до королеви Вікторії з пропозицією нагороджувати не лише офіцерів, а й рядових. Так серед військових нагород Британії з’явився Хрест Вікторії, що вручається за героїзм і доблесть у бойовій обстановці, незалежно від звання і роду військ.
Незважаючи на те що публічні нападки на Рассела майже припинилися, наприкінці 1855 він був відкликаний з Криму. Швидше за все, його вороги з оточення лорда Абердіна доклали до цього руку. Але на кар’єру кореспондента це ніяк не вплинуло. Після Криму він працюватиме британським військовим кореспондентом у Індії, Італії, Данії, США і Південній Африці. Королева Вікторія, що колись відгукувалася про нього зневажливо, нагородить Рассела Королівським Вікторіанським орденом, а в 1895 році посвятить у лицарі.
У житті першого в історії військового кореспондента буде чимало пригод, і написати він теж ще встигне багато про що. Але саме події Кримської війни показали, що принциповість преси може впливати на суспільство, відправляти у відставку прем’єр-міністрів і змушувати червоніти найвище військове командування. Саме з публікацій Вільяма Рассела в газеті Times почалася нова ера журналістики.
Для колажу були використані:
Зображення з Бібліотеки Конгресу США, відділ естампів і фотографій
https://www.loc.gov/pictures/item/2001697687/
Creator(s): Fenton, Roger, 1819-1869, photographer
Робота Вільяма Сімпсона (1823-1899) «Атака Малахова кургану»
