У письменстві є важливе правило: у кожного героя є свій контекст. Навколо Максима Бахматова дуже багато контексту. Він вийшов із КВН, привіз в Україну Comedy Club, активно розвивався в телевізійній сфері, створив Ledokol Bakhmatov Group, однак раптово все продав і пішов із медіабізнесу. Він перестав бути шоуменом і в певний момент повернувся в образі серйозного топ-менеджера, що запустив в Україні перший інноваційний парк UNIT.City. Найяскравішим і найнесподіванішим стало призначення Максима Бахматова керівником ВДНХ. Суто концептуально він не надто асоціювався з цим одіозним простором, проте зумів переосмислити «проект», зробити з нього популярну локацію для сімейного відпочинку з хорошими івентами і сучасною інфраструктурою. Останні кілька років майже всі проекти, які очолює Максим, пов’язані з IT-інноваціями. Ми вирішили поговорити з ним про медіабізнес з точки зору його comedy- і digital-досвіду, а також розпитати, як йому вдалося так легко з медійника перевтілитися в IT-підприємця.
Ви себе позиціонуєте зараз як IT-бізнесмен?
Раніше я б відповів, що я – СЕО, але зараз я просто керуючий партнер великого проекту, голова правління корпоративного акселератора, бізнес-інноватор.
Майже всі ваші проекти пов’язані з інноваціями?
Так, я працюю у різних нішах. Усі мої проекти унікальні та переважно національного масштабу.
Для себе я вивів формулу успішного проекту. У неї дві складові: ресурс і час (гроші я відношу до ресурсу, тому не виділяю їх у окрему категорію) – і вони практично завжди обмежені. Хто краще керує цими двома складовими, той робить успішні проекти. Так усюди: від поїздки на велосипеді до створення інноваційного центру.
Як ваш підхід до управління проектами стикається з українською бізнес-реальністю?
Не можу сказати, що така концепція працює в усьому українському бізнесі, але у мене так вийшло. Не знаю, як у інших. Та зрештою будь-який бізнес-проект – це люди і безліч комунікацій, ефективність яких і визначає, вдасться вам проект чи ні.
Нещодавно я вирішив проаналізувати свою медіаактивність за останніх два роки. У результаті дослідження, проведеного компанією LOOQME, виявилося, що у мене було 144 мільйони контактів протягом двох років. Уявіть, на мені одному – зустрічі, інтерв’ю, пости, блоги і так далі. Але я ж не один такий «красивий» – стало цікаво, хто мої конкуренти на цьому полі та з ким мене порівнюють. Виявилося, це Дмитро Дубілет, Гарік Корогодський, Євген Черняк і Андрій Федоров. Хтось виробляє горілку, хтось працює з брендом, хтось з IT, хтось з нерухомістю і так далі, однак усі плюс-мінус є медійними бізнесменами, які розвивають свої проекти.
Я починав із корпоративного бізнесу. Потім – IT, гейм-девелопмент і лише згодом – медійний бізнес
Перелічені вами люди спочатку зробили кар’єру в бізнесі, а потім пішли в медійність. У вас усе навпаки. Ви настільки глибоко були в інтертейменті, здавалося, все так успішно складається. Потім ви різко все продаєте і йдете в бізнес.
Насправді я починав із корпоративного бізнесу. У 2003–2005 роках я був country-менеджером у корпорації Samsung і обертав там $35 мільйонів на рік. До цього я працював у Leo Burnett, робив великий інноваційний проект iLeo. Це все, що пов’язане з CRM, data based marketing, дарк-мейлінг тощо. Я з цим працював ще до епохи соцмереж, і ці напрямки були дуже складними. До цього був колл-центр і продажі в UMC, а потім я пішов у бізнес. Мій перший проект називався UkrGameExport. Компанія продюсувала та просувала українську ігрову індустрію. Через рік я організував проект UkrGerman Enterprise (UGE). Це була IT-компанія. А ось третім моїм проектом став Comedy Club Ukraine.
«Телекритика» зустрілася з Максимом Бахматовим на знаменитому балконі біля вже колишнього кабінету Олександра Ткаченка, де влітку проводять зйомки телепрограм. Максим і його прекрасна мама Алла Григорівна були учасниками великої комунікації 1+1 media «Забути про вік»
А чому ви все покинули? Зараз в Україні кіберспорт, судячи з усього, на підйомі.
У тому то й річ, що не «на підйомі», а трішечки на підйомі. Якщо ми говоримо про локальний ринок, він на підйомі тільки в тому разі, якщо ти робиш глобальний проект на десятки або сотні мільйонів доларів. А це більше за бюджет голлівудського блокбастера – і ринок більший. Отже, оцініть ризики. А доступ до інвесторів у нас у країні все ж не такий, як у Америці. Тому обсяги ігрового ринку у нас ще недостатні. Свій IT-продукт я розвинув у поточних умовах до максимуму і вигідно продав у 2014-му.
Якщо говорити про український Comedy Club, то проект активно розвивався до початку корпоратизації та поглинання Comedy Club Russia «Газпромом-медіа» – доти, доки його фаундери з самостійних хлопців не перетворилися на папужок-балакунів із функцією пропаганди. Я мав на українському проекті частку 30%.
Припустімо, що цього поглинання не було. Як би міг розвинутися ваш медіабізнес в Україні?
Це був би (і зараз є) єдиний конкурент «Кварталу». Ми б багато виробляли своїх фільмів, альтернативних шоу, власних серіалів.
Розкажіть історію українського Comedy Club. Як усе починалося?
Я грав у КВК усе життя. Одного разу ми спілкувалися з Андрієм Молочним (український актор, резидент Comedy Club. – Ред.) і подумали, чому б нам не зробити щось схоже на «Квартал». Прокачувати новий бренд було довго й незрозуміло, незважаючи на те, що ми дуже геніальні, та хто ми такі? І я звернувся до свого знайомого Гаріка Мартиросяна (російський актор, резидент Comedy Club. – Ред.), щоб стати представником Comedy Club в Україні і розвивати його по-своєму, по-українськи. За два дні у нас відбулася зустріч із власником, Артуром Джанібекяну, – і ми домовилися. У мене була умова в Comedy Club – щонайменше половина контенту українською мовою. Проект тривав 22–23 хвилини щотижня, з них 12–13 хвилин – українською. Згодом наша творчість креативної економіки переросла в дуже крутий дорогий проект. Після історії з «Газпром-медіа» проект «зхлопнувся». Були спроби без мене щось зробити, але не вдалося. Торгові марки висіли на мені до 2012–2013 рр.
Сильна була конкуренція з росіянами?
Звичайно. У них були зірки КВН: і Мартиросян, і Галустян, і Харламов. Воля був не дуже відомий як кавекашник, а більше як ведучий MTV, але його розкрутили як експерта в Comedy Club дуже швидко… Усі ці нинішні зірки – Молочний, Притула, Педан, Лірник, Дядя Жора – вони всі цими руками вирощені (показує на свої руки. – Ред.). Це все мої колишні працівники. Навіть Віталька, зірка ТЕТ, він же актор Гарік Бірча.
Ми ж із Зеленським йшли «ніздря в ніздрю»
Довго ви добирали команду?
У мене була дуже сильна команда КВК, чемпіон. Ми ж із Зеленським йшли «ніздря в ніздрю». Він був чемпіоном України в 2002 році, я став віце-чемпіоном України в 2004-му, а чемпіоном – у 2005-му. У тій же лізі, Маслякова Олександра Васильовича. Тому я взяв людей, із якими став чемпіоном, додав авторів і зробив Comedy Club. Так само, як Зеленський зробив «Квартал»: але він дібрав хлопців із «Тамбовський вовків» (Стьопа і Жирков), а я – тільки з українських команд – Притулу, Педана, Дядю Жору і ядро – мою команду КВН, збірну Києва «Аляска» – Бірчу Гаріка, Лірника Антона і Андрія Молочного.
Якби зараз робили медіапроект, які б розставили акценти?
Гегемонія «Кварталу» в будь-якому разі присутня, і треба розвивати альтернативний вітчизняний гумор. Є «Дизель», але не знаю, на скільки їх вистачить. Я б розвивав нові напрямки, йшов би в YouTube, Facebook, TikTok, Instagram, створював би окремі проекти. Є такий вислів: популярність дають традиційні медіа, а любов заробляється соцмережами.
Соцмережі за аудиторією стали такими молодими, ними користуються навіть школярі. Невже ви будете жартувати для школярів?
А навіщо мені жартувати для школярів? Мені потрібно смішити заможних людей.
Я маю на увазі TikTok – це зараз, швидше, дитяча платформа.
TikTok – так, тим не менш, у Володимира Олександровича Зеленського там є сторінка. І через 10 років це буде вже доросла аудиторія. Чим раніше почнеш, тим більше отримаєш.
Я ніколи не ліз на сцену, я мав намір бути в тіні, як Олександр Ткаченко
Значить є варіант розвитку подій, що ви повернетеся в медіа?
Я – управлінець, я – творець. Я ніколи не ліз на сцену, був на ній, ще коли грав в КВН. Востаннє – коли ми почали робити Comedy та зрозуміли, що немає нікого, хто міг вийти та наїхати зі сцени на зірок і політиків, не боячись, в експромті. Мої не захотіли. Запропонували допомогти, але не допомогли, кинули. Так виріс Бахматов. Хоча я мав намір бути в тіні, як Олександр Ткаченко. Ткаченко ж не лізе на ТБ. У мене не було мети та бажання, але мені довелося це зробити.
У вас така вимушена медійність. Та однаково всі ваші проекти асоціюються з вами.
Тому що я розумію, що це працює. Google знає, Facebook знає, Wikipedia знає, що за мною шлейф успішних проектів. Часто ставлять запитання: що первинне – медійність, успішні проекти та ефективний менеджмент чи навпаки? Вони одне одного доповнюють. Просто так піаритися неможливо, PR потрібно підкріплювати конкретними результатами і дуже високою ефективністю. Зливати гроші олігарха в нікуди – не моя стратегія, я так не працюю. У мене завжди всі проекти дуже ефективні. Медіапроекти з Кузьмою «Без назви» та «Булки», документальні фільми. Загалом було знято 15 пілотних проектів, із них 5 продано різним каналам. Причому в мене був такий рік з 2009 на 2010-й, коли мої проекти йшли на каналах різних холдингів: на «1+1» йшов проект «Українці афігенні», на К1 – проект із Кузьмою, на М1 у Пінчука – «Гутен морген» зі мною і «Булки». А потім, через місяць, канал «Україна» купив у мене «П’ятниця. Вечір». Створити щось універсальне було складно, але мені вдавалося. Потім сталася криза, рейти впали, і виробляти за $3000 якісний контент стало неможливо. Я продавав проект із Кузьмою на К1 за 100 тис. гривень, за курсу 8 це було $15 тис. Хороша ціна.
Ви вважаєте, що зараз створювати якісний контент з точки зору бізнесу не дуже рентабельно?
Не буду коментувати. Але можна обговорити чутки, що Коломойський винен «Кварталу» багато грошей. Чому так може бути? Та тому що виробництво контенту дорого коштує, і, мабуть, не вистачає обігових коштів. Квартал успішний, тому що єдиний. Коли ти один у країні на 40 мільйонів і ти можеш без проблем переходити з одного в інший із чотирьох медіахолдингів – ти безумовний лідер.
Чому майже весь успішний інтертеймент в Україні створено кавекашниками? Тому що гумор тотожний інтелекту. Тому, природно, що гумористичний контент – найскладніший для виробництва. Знімати мильну оперу, звичайно, важко, але всі 150 серій ти працюєш за усталеною схемою. А зняти одну серію такого телешоу, як «Квартал», навіть раз на місяць – це дуже складна робота.
Майкл Щур може показати fuck you усім медіахолдингам
А в digital який гумор дивитеся?
Номер один серед вітчизняних – Майкл Щур. Він може показати fuck you усім холдингам: у нього гігантський грант – підтримка USAID. У нього величезний штат у 50–60 осіб. Він виробляє якісний контент, не зважаючи на те, що «ой, комусь це не сподобається, у когось впадуть рейтинги». Він лупашить, забиває цвяхи. Спочатку не смішно, не популярно, не цікаво. Потім хвиля росте. Зараз він – красава. Я вважаю, Майкл Щур – лідер на українському ринку, краще за нього немає. Він формує сучасну українську аудиторію. Я б теж таке робив. Спілкувався з ним недавно з приводу комерціалізації. Там грошей немає.
Тобто це була б історія про трьох друзів і гараж?
Не забувайте, що Apple, Microsoft, Hewlett Packard починали в гаражі. А потім до HP прийшов Пентагон зі словами: «Нам це потрібно». Зараз усі шукають відповідні формати, кидаються від ТБ до digital, намагаються якось інтегруватися. Якщо говорити про Україну, то як цю телевізійну аудиторію перенести в digital? Україна ж усе ще країна телевізора. Але з кожним роком людей, які не сприймають телевізор, стає все більше. Це триватиме ще років 20, якщо не станеться чогось глобального: заборона на трансляцію ефірів, платний контент, суворе регулювання. Як результат – більше незалежних медіа, сильних інфлюенсерів. Трампа бомбили всі традиційні медіа. Як він боровся з цим? У деякі рекламні кампанії він вкидав мільйон доларів на день. І покриття у нього було порівнянно з тим брудом, який на нього лили. Але він точно знав цифри, у нього була аналітика.
До влади приходять не політики, а представники шоу-бізнесу. Якими будуть наслідки цього тренду?
Голосували насправді не за Володимира Олександровича, а проти Порошенка. Зеленський поєднав у собі правильний образ. Приємний, чистий. Найголовніше тепер – не облажатися. Але з урахуванням повноти влади, яку він отримав, амбіцій та его, через 5 років можна отримати зовсім іншу країну. Якщо боротися. Корупція, клани, олігархи нікуди не діваються. Потрібно знайти, як із ними взаємодіяти.
Зеленський своє его вирощував 20 років. Найсмішніший, найвеселіший, найкрасивіший, найсміливіший, хочеться сфотографуватися з ним, обійнятися. А якщо йому в спину хтось плюне «Роттердам+», то «Зеленський» закінчиться дуже швидко. Він не має права облажатися, не може бути неуспішним. Ким він буде в 45 років? Екс-коміком, екс-шоуменом, екс-президентом України, черговим неуспішним? Кому це треба? Нікому.
У західній культурі гендиректорів дуже сильна гуру-складова, коли кожен успішний СЕО вважає за потрібне моделювати себе за якоюсь із рольових моделей: хтось – «новий Стів Джобс», хтось – «наступний Ілон Маск», комусь близький Річард Бренсон. Хто вас мотивує і є прикладом?
У мене ніколи не було кумирів. Це ж звичайні люди, такі ж, як ви, такі ж, як я. Значить, я можу не гірше, а може й краще, ніж вони. У дитинстві, звичайно ж, хотілося бути, як Шварценеггер або Брюс Лі, сильним і спритно розправлятися з ворогами. Зараз я захоплююся і Бренсоном, і Маском, і Безосом. Захоплююся і навіть трохи пишаюся. Та щоб хотів бути схожим на когось із них – ні, я будую своє.
Побутує думка, що топ-менеджерам не вистачає часу ні на соцмережі, ні на стрімінгові сервіси. Якими digital-продуктами, застосунками ви найчастіше користуєтеся?
Часу на стрімінгові сервіси дійсно немає. Серіали дивлюся виключно під час відпустки, фільми – в кінотеатрах. Щодня користуюся Google і Facebook (зокрема YouTube і WhatsApp). Соціальні мережі для мене – це частина роботи, моє персональне медіа, якому я щодня приділяю час, але не «зависаю» там, щоб просто бездумно погортати стрічку.
Як ідея оцінювати чиновників за KPI реально може сприяти змінам у системі? Чи є перші результати?
Дуже просто. І вже є перші результати. Минулого тижня ми опублікували свій перший звіт щодо рейдерства в Україні. Виявилося, що за більшістю випадків рейдерства стоїть лише 16 осіб! Наша мета – показати широкій публіці реальний стан речей і те, що якісні зміни в нашій країні можливі малою кров’ю. Для цього треба просто виявити і позбутися тих елементів, які нас гальмують. Як бачите, у випадку з рейдерством гвинтиків, що неправильно працюють у системі, лише 16. Цих людей навіть не потрібно судити, ув’язнювати тощо. Досить позбавити ліцензії і відстежувати такі випадки надалі. Ми розповіли публічно про спосіб вирішення глобальної проблеми, далі подивимося, якою буде реакція зверху: бездіяльність теж скаже багато про що.
Як ставитеся до концепції «країна у смартфоні»?
Та її частина, яка стосується онлайн-голосувань та сфери послуг, думаю, працюватиме грамотно та добре. Однак, якщо ми говоримо про стимуляцію змін і аналітику, то це ситуація «бджоли проти меду». Регулятор завжди повинен бути незалежним або це не працюватиме в принципі.
