Як можна здогадатися з назви, фільм «Молодий Годар» присвячений одному з найвідоміших французьких кінематографістів «Нової хвилі» – великому кіноекспериментатору Жан-Люку Годару. Точніше, його взаєминам із дружиною і музою Анною Вяземські в 1966-1969 рр.
Актриса і модель з російським корінням, Вяземські знімалася у Гарреля, Пазоліні, Брессона, Феррари та інших класиків, загалом з’явилася у двох десятках фільмів і залишила після себе три книги прози. (Анна померла в жовтні минулого року у віці 70 років.)
У всеукраїнський прокат «Молодий Годар» виходить 1 лютого.
_
_
Як виник задум фільму
Анна Вяземські написала дві книжки про її роман із Жан-Люком Годаром. У книзі «Навчальний рік» (Une Année Studieuse) вона розповідає про початок їхніх стосунків, про те, як цей чарівний, але незграбний хлопець робить перші кроки у великій родині голістів (не забуватимемо що Анна була онукою Франсуа Моріака), до показу фільму «Китаянка» на фестивалі в Авіньйоні в 1967 році. У книжці «Рік по тому» розповідається про травень 1968 року, про кризу, пережиту Годаром, про його радикалізацію і про розпад їхнього шлюбу аж до розлучення. Я був дуже зворушений їхньою історією: я знайшов її оригінальною, хвилюючою, сексуальною і просто красивою.
Причому я дізнався цю історію зовсім випадково. Я повинен був сісти на потяг, але забув удома книгжку, яку я читав у той час. Довелося пошукати щось почитати на станції. Так я вперше прочитав «Рік по тому» Анни Вяземські – і відразу ж побачив фільм.
«Годар – ікона поп-культури та одна з ключових фігур шістдесятих років, як Енді Ворхол, Мухаммед Алі, Елвіс або Джон Леннон»
У фільмі «Молодий Годар» є кілька елементів із книжки «Навчальний рік», але він головним чином заснований на книзі «Рік по тому». Коли я зв’язався з Анною Вяземські телефоном, вона вже відхилила кілька пропозицій. У неї не було бажання, щоб її книжку екранізували. Я пам’ятаю, що перед тим, як ми повісили слухавки, я сказав їй, що це дійсно прикро, тим більше, я знайшов цю книжку такою кумедною. Вона відразу відреагувала і сказала, що теж вважає книжку смішною, але ніхто ніколи не казав їй про це. Так усе і почалося.
Чому Хазанавічус вирішив зняти фільм про Жан-Люка Годара…
Можу собі уявити, як усі здивувалися моєму вибору, проте я не вважаю цей фільм настільки несподіваним або навіть нетиповим для себе. Звичайно, Годар дуже складна фігура. Та одним із факторів, який допоміг мені повірити, що цей фільм можливий, стала та обставина, що Годар, будучи великою людиною мистецтва зі складною репутацією (тут я кажу і про його фільми, і про нього самого), також є іконою поп-культури. Він – одна з ключових фігур шістдесятих років, так само як Енді Ворхол, Мухаммед Алі, Елвіс або Джон Леннон. Через його образ ми можемо наблизитися до предметів і тем, спільних для всіх нас. Любов, творчість, політика, гордість, ревнощі й так далі. Він також ніколи не був улесливим, ніколи не намагався бути «хорошим». Це робить його складним персонажем, який дозволяє собі свободу розповідати. Я не намагаюся вихваляти його, оскільки це не та реакція, яку він сам намагається викликати в оточуючих. І в основному (а ми схильні забувати про це) його фільми, як і він сам, можуть водночас бути надзвичайно кумедними. Він умів зачаровувати і був дуже дотепним.
…і його кохану Анну Вяземські
Передусім мене привабила любовна історія Годара і Анни Вяземські. Це не тільки історія сексу або пристрасті. Руйнування пари Годара і Вяземські виникає зі щирого прагнення людини, глибоко вкоріненої в епоху, до політичної і художньої правди в поєднанні з мазохістською і саморуйнівною патологією. З любові до революції і в пошуках ідеалів ця людина знищить все навколо: своїх ідолів, минуле, роботу, друзів, а також стосунки, навіть своє ім’я, і зрештою знищить себе. Анна стане свідком цього сходження в пекло, і вона кохатиме його стільки, скільки зможе, але не зможе слідувати за Годаром до кінця і буде безсила проти його самознищення.
У глибині душі не можна звинувачувати його. І її теж. Вони рухаються в різних напрямках, тому їх пара приречена на розлучення. Мені це здалося дуже красивим.
Як пояснив вибір назви
Годар завжди блискуче називав свої фільми. Я навіть ризикну сказати, що він спочатку обирає назву, а потім придумує фільм, щоб назва гармоніювало із задумом. Назви фільмів, які він зняв у шістдесятих, ще кращі, оскільки кожна з них нагадує можливий автопортрет людини, якою він міг би бути: «Жити своїм життям» (Vivre sa vie), «Презирство» (Le Mépris), «Маленький солдат» (Le Petit Soldat), «Банда аутсайдерів» (Bande à part), «На останньому диханні» (à bout de souffle). А ось мені ніколи не давався вибір назв…
Перша назва у мене була «Велика людина», але в ній був каверзний натяк, який мені не подобався. Це могло бути неправильно витлумачено. З іншого боку, мені сподобалася назва Redoubtable (фр. – «грізний», така оригінальна назва фільму, – «Телекритика») – відразу ж пригадується фільм «Чудовий» (Le Magnifique) із Жан-Полем Бельмондо. Мені також подобається той факт, що це слово може мати негативний або позитивний відтінок: для когось це може бути компліментом так само, як і докором.
Про події Студентської революції 1968 року
Події травня 1968 року нечасто показують у французькому кіно. Коли я висвітлював ці події в «Молодому Годарі», мені хотілося додати фільму ковток свіжого повітря, кольору, духу, радості. Якщо фільм часом здасться вам нешанобливим, навіть якщо він дещо знущається над Годаром, моя іронія жодним чином не стосується подій травня 1968 року. Я передбачав ризик звинувачень у тому, що я виявляю недоречну іронію щодо цілої епохи, але насправді це не так. Я з великою повагою ставлюся до цих подій.
Чому Хазанавічус не показує в кадрі, як Годар знімає своє кіно
Тому що це не біографія кінорежисера Годара, це історія кохання. Якби я знімав Годара за роботою, мені б довелося оточити його акторами, схожими на тих, з ким він співпрацював у реальному житті – а це Жан-П’єр Лео, Рауль Кутаров, Жанна Моро, Франсуа Трюффо. Я цього не хотів. Перша ж сцена фільму «Молодий Годар», на знімальному майданчику фільму «Китаянка», допомагає мені змусити аудиторію повірити в те, що Луї Гаррель – це Годар. І це все. Я не прошу більшого.
Про стосунки режисера з самим Годаром
Коли я був молодий, мені подобався фільм «На останньому диханні», його неймовірна енергія, його міфічні гасла, блискуча присутність Бельмондо в кадрі… Тоді мені подобалися його фільми періоду з Анною Каріною (актриса і дружина Годара в 1961-1967 рр., – «Телекритика»). У неї такий шарм! У Годара було чарівне перше десятиліття – шістдесяті роки, я багато разів переглядав усі його фільми того періоду. Вони дихають свободою і залишаються абсолютно сміливими і чудово сучасними. Щодо фільмів сімдесятих, маю визнати, що їх важко дивитися.
Перед зйомками я надіслав Годарові листа. І не отримав на нього відповіді. Потім Годар повідомив, що хоче прочитати сценарій, я надіслав йому сценарій – і знову не отримав відповіді. Тоді я запропонував йому подивитися фільм, і хтось мені відповів, що він не хоче його дивитися. Проте, не виключено, що в якийсь момент Годар виступить проти мого фільму з одним зі своїх типових гасел, в яких йому немає рівних. Його слова покриють мене ганьбою і змусять моїх близьких соромитися мене. Побачимо. Водночас я в захваті від цієї думки, і якщо б мені довелося обирати, я б вважав за краще зняти фільм про Годара, ніж дивитися фільм Годара про мене.
Дякуємо компанії Arthouse Traffic за надані матеріали
