У новому телесезоні Юрій Великий пародіюватиме у «Вечірньому кварталі» президента Володимира Зеленського. Комік у своєму Instagram опублікував відео з гримерки, де він у перуці копіює президента України.
Фрагменти з репетицій нового концерту «Кварталу», де присутній Юрій Великий, також публікувала на своїй офіційній Facebook-сторінці студія «Квартал 95». Перший концерт оновленого складу «Кварталу» відбудеться у вівторок, 13 серпня, в Одесі.
https://www.facebook.com/watch/?v=1199728563522074
https://www.facebook.com/watch/?v=982290055435449
В інтерв’ю «Телекритиці» Юрій Великий розповів про повернення до «Кварталу», причини розпаду дуету «Брати Шумахери», закриття однойменного шоу на каналі «Україна», про життя без «Кварталу» і роботу зі StarMedia.
Юрію, у своєму Instagram ви активно інтригуєте різними «закулісними» відео, за якими можна зробити висновок, що ви повернулися до «Кварталу». Чи так це? Яку роль вам відвели? Будете пародіювати Зеленського? Кажуть, що для вас усе має вирішитися на концерті «Кварталу» 13 серпня в Одесі…
Так, це правда, після невеликої перерви я, можна сказати, повернувся в рідну гавань, студію «Квартал 95» і дуже радий цьому. Ролей планується багато, у задумці нові образи, сподіваюся і старі, що вже полюбилися, теж з’являтимуться. Щодо пародій на президента, думаю, вони теж будуть, сподіваюся вдалі, а чи будуть вони аж настільки вдалими, ми дійсно побачимо на концерті «Кварталу» в Одесі 13 серпня.
Дует «Брати Шумахери» розпався 1 квітня. Чому?
Насправді дует припинив своє існування 31 березня, коли у нас був концерт у Одесі. Це був завершальний концерт зимово-весняного гастрольного туру – ми тоді об’їхали близько 30 міст України. Там же, в Одесі й оголосили про це. Річ у тім, що Сергій дещо змінив свої плани на життя – він вирішив, що емігруватиме в іншу країну – за океан. Зараз він наїздами буває в Україні. Що він там робитиме, він мені не казав, мабуть, щоб не наврочити. Напевно, щось вартісне, раз він вирішив так кардинально змінити своє життя. Дистанційно співпрацювати важко: не можу уявити, як можна писати жарти за допомогою скайпу. Та й прилітати сюди кожного разу на концерт йому було б достатньо накладно. Ми практично кожного дня збиралися в офісі, писали гумор, постійно генерували якісь ідеї, вигадували щось, підтримували один одного в цьому, коли один щось пожартував – інший підхопив і дописав.
Ми завжди з Сергієм були братами по сцені, творчості, гумору і, напевно, по духу – у нас був однаковий погляд на гумор. Є автори, які сприймають винятково репризні жарти, ми ж завжди були прихильниками ігрових жартів, заснованих на акторській грі, каламбурах, грі слів. Головне, що ми вірили в те, що ми робимо і у відповідь глядач вірив нам. Розпад дуету, звичайно, позначився на моєму внутрішньому стані – на якийсь період я дещо втратив форму, не писав гумор. До цього кілька років у нас був дуже напружений графік – і щодо концертів, і щодо авторства. Бувало до 12 ночі сиділи в офісі, а перед концертами – взагалі ночували в ньому. Навесні я взяв невеликий тайм-аут і з травня знову занурився в роботу. Вирішив освоювати інтернет, став записувати пародійні ролики на політиків для YouTube, які, до речі, швидко здобули популярність.
Скільки років ви працювали в парі? Як почався ваш дует? Чому саме «Брати Шумахери»?
Із Сергієм я працював 21 рік. Ми знайомі з 1997-го, з КВН. Починали свою діяльність як дует саме в Одесі, у стінах Одеського морського університету, який, до речі, свого часу закінчив Михайло Жванецький. Ми брали участь у команді КВН «Флібустьєри». Почавши писати разом номери, зрозуміли, що вдається непогано. Потім грали за інші команди, стали чемпіонами Одеси у складі команди «Залишки розкоші», яку зібрали з різних колективів.
«Шумахери» з’явилися в 2005-му, коли в Одесі утворювався проект – «Камеді Морган». Він відбувався у клубі «Капітан Морган» – це легендарний одеський заклад. Звідти ми й почали свій шлях. Виступали там 5 років, завжди з приємними почуттями згадуємо цей час. Коли нам запропонували участь у проекті, потрібно було вигадати дуету назву. Самим нічого путнього придумати не вдалося, тому звернулися за допомогою до одного нашого знайомого – він порадив назвати дует «Брати Шумахери». Коли ми запитали, чому Шумахери, він із усмішкою відповів: «Щоб вам потім постійно ставили це запитання». Як у воду дивився! Нам постійно ставили це питання і часто казали – «ви “женете”, ви гонщики, гонщики Шумахери». Назва нам відразу сподобалася, і вона прижилася.
У квітні ви нам у коментарі пояснювали, що «Шоу братів Шумахерів» канал «Україна» закрив через рейтинги. Але цифри шоу загалом не були сумними – не кожна гумористична програма збирає частку 10-12%. Тим більше у повторах, які зараз крутить телеканал. Програма виходила в суботу і стояла проти «Кварталу», дуже часто – проти свіжих випусків. У чому причина закриття шоу?
Нам від початку казали, що від нас очікували більшого, навіть якщо ми будемо давати не такі високі показники як «Квартал», то хоча б наближені до нього цифри. На мій погляд, проблема була в тім, що показники нашої програми часто були нижчими за середні показники каналу – якщо у них, наприклад, у середньому за тиждень частка 12%, а у нас – 11%, ми вже нижче. Друга причина нашого розставання з каналом криється в тому, що мовник на весну готував до виходу в праймі суботи нове соціальне шоу («Дивовижні люди». – Ред.), яке, можливо, більше підходило для аудиторії каналу.
Загалом «Шоу Братів Шумахерів» проіснувало близько двох років. Ми зняли 11 випусків, два з яких були новорічними спецвипусками. Другий спецвипсук був останнім і, на мій погляд, досить потужним. Можу тільки подякувати каналові «Україна» за ті два роки співпраці. Певною мірою ми багато чого навчилися, хоча й часто дискутували з каналом про те, яким має бути гумор у цьому шоу. За два роки у нас утворився гідний колектив, ми обросли авторами, акторами. Колектив був хорошим, хоча, можливо, сппочатку й не все вдавалося. Проте ми набули колосального досвіду в цій справі.
Ви співпрацювали з професійними акторами?
Так, це були сильні театральні актори, які вдало вписалися в колектив. Ми з Сергієм акторства хоч і не навчалися, але пройшли школу КВН і, звичайно ж, «Кварталу». У нас було чітке відчуття сцени, ми розуміли, в який момент потрібно зробити паузу, дати посміятися глядачеві. Яка інтонація має бути. Звикли до свого дуетного стилю роботи, а тут цілий колектив. Я упереджений в плані подання жарту – його треба подати саме так, як він був написаний, коли ми його вимучували, коли формулювали. Не варто якось імпровізувати або подавати інакше. Сергію було це звично, тоді як актори не завжди розуміли, чого ми від них хочемо. Однак загалом усе вдалося. Поки спрацьовувалися, у перший рік, додавали нових акторів, загалом посилювали команду.
Ваше шоу виробляла компанія StarMedia і, як я розумію, ваша компанія «Менс студіо». Як знайшли партнера в особі «Стар Медіа»?
На початку 2017-го ми принесли StarMedia невеликий пілот скетч-шоу, однак такий продукт був тоді і, можливо, зараз, не зовсім затребуваний на ринку, тому нам запропонували робити концерти для каналу «Україна». Ми, звісно, погодилися. Продюсерами ШБШ від StarMedia були Олександра Касперська і Андрій Пушкарьов. Ми, в «Менс студіо», відповідали за творчу частину. Загалом наші команди дуже добре попрацювали, хоча в процесі зйомок було складно – у них, наскільки я знаю, це був перший досвід зйомок такого шоу, для нас це також був перший такий проект. Сподіваюся, все нам вдалося.
Номери з Андрієм Парубієм стали вашою візитівкою. Чому серед різних політиків ви вибрали саме його? Чи згодні ви з критикою на вашу адресу щодо його висміювання?
Ми почали писати пародію на Андрія Володимировича ще в «Кварталі». Сергій сказав, що я дуже схожий на Парубія, тільки потрібно голову поголити. Я казав – «що голити, у мене й так нічого там не росте…» Однак потім подивився кілька записів із його участю, спробував спародіювати, і вийшло – вилитий, один в один. Складно було придумати ідею номера, було безліч варіантів, навіть хтось із знайомих авторів порадив зробити номер, як Парубій прийшов до логопеда. Природно, це викликало у всіх усмішку, але ми відразу відмовилися від цієї ідеї. Коли ти починаєш занадто натякати на недоліки, а тим більше підкреслювати їх – це погано. Ми ж намагалися прописувати жарти так, щоб не ображати, виставляючи на передній план мовні недоліки. Підсвідомо я розумію, що глядач посміється, але, коли він ітиме з концерту, у нього буде відчуття, що начебто смішно, та все ж хлопці перегнули. А з іншого боку, я не можу робити пародію на Парубія своїм голосом – адже скажуть, що не схожий. Якщо мій персонаж говорить саме так, я зобов’язаний його дослівно відтворювати і будувати жарти навколо цього. У результаті номер вдався бомбезний. Ми написали загалом 5 номерів про Парубія, чотири з них були дуже сильними: вони розійшлися на YouTube – близько 1–2,5 млн переглядів у кожного.
Які ще ваші номери отримали відгук у аудиторії?
Номер з Віталієм Кличком – став найрейтинговішим. Ми його показали в першому випуску ШБШ, обігравали наказ Кличка про заборону придбання алкоголю після 11 вечора. Записували концерт на початку травня, а наприкінці квітня у Володимира Кличка був бій, який він, на жаль, програв. Ми вигадали ситуацію, коли Віталій вирішив подивитися бій по телевізору і захотів купити перед цим слабоалкогольний напій, не буду називати, який. Він прийшов до супермаркету, а напій йому не продають, оскільки він сам же заборонив продаж алкоголю після 23:00. Номер вийшов веселий, хоча й було багато нарікань у коментарях – мовляв, не схожий. Проте відео зібрало 4 мільйони переглядів, безліч лайків і коментарів.
Чому пішли з «Кварталу»? «Шоу братів Шумахерів», наскільки я розумію, з’явилося тільки через рік після того, як ви пілши з «Кварталу».
На початку 2016-го ми повідомили «Кварталу» про те, що хочемо піти у вільне плавання. Ми відбулися як самостійний колектив. У «Кварталі» ми 7 років писали не тільки собі, а й основного складу. Пішли для того, щоб більше розвиватися як актор. Нам хотілося писати більше номерів саме для себе, тому що планувалися гастрольні тури. При цьому ми продовжували ще певний час виступати в «Кварталі», поки не почали виробляти власне шоу.
Як відбулося ваше знайомство з Володимиром Зеленським? Чи правильно я розумію, що ви саме йому завдячуєте участю у «Кварталі»?
Абсолютно правильно. Коли ми ще жили в Одесі, мені пізно ввечері зателефонував один мій добрий знайомий. Каже, мовляв, приїжджай у «Капітан Морган» – той самий клуб, де ми виступали. Так ось, приїжджаю я до клубу, дивлюся – сидять Володимир і Саша Пікалов. Познайомилися. Я показав хлопцям наші роботи, їм ніби сподобалося. Володимир запропонував взяти участь у «Бійцівському клубі», де ми потім і показували, судячи з відгуків, досить непогані номери. У жовтні 2008-го нам запропонували виступити у «Вечірньому кварталі» з номером-пародією на Михайла Задорнова, про те, як він приїхав до Америки і зайшов у американський ресторан. Після цього виступу ми й переїхали працювати в «Квартал». Що цікаво, цей же номер ми показували на концерті Задорнова в Одесі, куди він нас запросив. Перед виступом він подивився його і в жартівливій формі наполіг на тому, щоб ми показали цей номер у нього на концерті, після чого похвалив.
Переїзд дався нелегко. Близько півроку не могли зважитися. Ми дуже любимо Одесу, у нас там були сім’ї, але ми розуміли, що нам потрібно було вийти із зони комфорту. Одеса хоч і рідне місто, у ньому багато друзів, у ньому минало все життя, воно дає хороший старт, але ми розуміли, що рано чи пізно треба було їхати. Ми прийняли пропозицію і почали працювати в «Кварталі» як автори з можливістю виходити на сцену зі своїми номерами. Спочатку було важко, та потім ми зловили кураж – зрозуміли, що потрібно глядачеві. І номери стали ще сильнішими. Крім «Кварталу» ми писали також пародії у «Вечірньому Києві», де нам на якомусь етапі дали ще й можливість зніматися в пародіях. У мене була також роль у «Слузі народу», пізніше – відразу дві ролі в «1+1 вдома», причому обидві режисерські.
Ви як автор добре знайомі з авторським цехом «Кварталу», могли б розповісти, який сценарист Олена Зеленська?
Олена працює як сценарист разом із Сашком Пікаловим і Валерієм Жидковим. Я не знаю, як вони жарти вигадують – ми працювали в різних кабінетах. Багато з їхніх жартів були дуже гідними. Взагалі будь-якому авторові потрібно пам’ятати, що якщо навіть жарт вийшов несмішний, важливо не засмучуватися – не вийшло сьогодні – нестрашно, вдасться завтра.
На сьогодні «Квартал» – це величезна корпорація гумору, вони значно розвинулися за останні роки. У «Кварталі» багато друзів – і з авторами, і з акторами я дружу. З усіма хлопцями залишилися дуже теплі стосунки, мені часом навіть сни снилися, що я з Сергієм досі виходжу на одну сцену з «Кварталом». Часто бували моменти ностальгії за тими часами. Я чітко знав, що о 10:00 я мав бути на роботі, тому що у нас читка сценаріїв, на яку прийде Вова, і мені не можна спізнюватися. Хоча постійно запізнювався. (Сміється.)
Я точно пам’ятаю, як у «Кварталі» вирізали ваш номер – новорічне привітання Януковича. Потім його показали по російському «Рен ТВ». Що це була за історія?
Гадки не маю. Те, що номер показали по російському телебаченню, вирізавши з українського ефіру, для мене теж було відкриттям. Номер був для українського глядача, у ньому Віктор Федорович говорив в основному українською, і коли його зрештою показали на російському телебаченні, мені було дуже смішно. Однак, після того як він вийшов на «Рен ТВ», глядачі змогли побачити цей номер ще й в інтернеті.
Нам якось завжди дуже смішно вдавалося писати про Віктора Федоровича. І це був не єдиний номер, який спочатку не увійшов до телеверсії. Був ще номер, де Янукович навчався грати в шахи. Ми його зняли в березні 2013 року, але в ефір він так і не вийшов – не знаю, з яких причин. Тоді було два знімальні концерти, ми виконали його на обох концертах і на другому могли собі дозволити трошки подуріти. Сергій в якусь мить не стримався і від сміху почав «колотися», він почервонів, у нього полилися сльози. Зрештою взяли в телеверсію другий варіант. Показали його вже в травні 2014-го – після того, як Віктор Федорович залишив країну. Номер мав великий успіх, як телевізійний, так і на YouTube. Саме цей номер був довгий час нашою візитівкою.
«Привіти» від політиків надходили? Адже не всім, напевно, подобалося, як ви про них жартуєте.
Слава богу, не було. Де тут можна постукати по дереву? Ми завжди трішки по-іншому жартували про політиків. У «Кварталу» багато жартів на цю тему були особливо гострими, з такою яскравою сатирою. А ми жартували про політиків у побутових ситуаціях. Політики у нас говорили не про політику. Парубій, наприклад, у нашому номері розповідав казки онукові Петра Олексійовича, якому не було на кого більше його залишити. Нам більше подобалося писати про політиків у побутових ситуаціях, які, можливо, їм і невластиві.
На телебаченні зараз діє квота 75% української мови, через 5 років має стати 90%. Як у вас з українською?
Я на одеському телебаченні півтора року був оглядачем спортивних новин, програма виходила двічі на тиждень. Ми починали російською в 2004-му, після того, як відзняли 8-10 випусків, мені повідомили, що переходимо на українську. Завдяки цьому, до речі, і підтягнув свою розмовну українську. І незважаючи на те, що в повсякденному житті говорю російською, я готовий до будь-яких змін. Тим більше, що з української у школі, у мене завжди були хороші оцінки. Батьки стежили за цим, говорили «пиши грамотно, щоб потім писати дівчатам листи без помилок». Хто ж тоді знав, що буде інтернет і помилки стануть культивуватися. Так, я дмаю російською, але живу в Україні і як будь-який інший громадянин зобов’язаний знати українську. До речі, герої наших номерів говорять і українською, і російською, а буває, що й взагалі суржиком – оскільки іноді, для гумору, потрібні й такі образи.
За останні роки майже кожен великий канал обзавівся своїми гумористичними проектами: на «Новому каналі» – Сергій Притула і «Вар’яти», на ICTV – «Дизель шоу». Навіть на маленькому «НЛО-ТБ» є своя гумористична програма – «Мамахохотала шоу». Чимало було також експериментів минулого року: СТБ експериментував із «Шоу Гаріпової», а «Плюси» – з «Шоу Юри». Можете оцінити всі ці шоу – жарти, гумор загалом?
Дуже провокаційне запитання, ви мене спантеличили. Скажу точно, що оцінювати гумор я не буду. Я не можу сказати, що десь плоскі жарти або мені не подобається гумор, тому що вигадувати гумор – це важка авторська праця. А я – такий же автор і, коли вигадую жарти, вкладаю частинку своєї душі, щоб цей номер був смішним і незабутнім. З приводу «Вар’ятів» можу сказати, що чудово, що у нас є таке україномовне шоу, у якого безумовно є свій глядач і таких дуже багато. Мені подобаються ці хлопці, але я б себе, наприклад, не бачив у цьому шоу – у мене дещо інше спрямування гумору. У них, як на мене, більш фривольний стиль, що відрізняться від нашого, але він теж має право на існування.
З колегами з «Дизеля» ми знайомі з далекого 2001-го коли ми всі ще грали в КВН. Ми дуже часто перетиналися на іграх у Одесі. Кілька разів грали один проти одного у півфіналі, а потім і в фіналі в Сочі, ставши чемпіонами української ліги в 2005-му. Я був на одному з їхніх концертів, було помітно, що, виходячи на сцену, вони працюють у кайф. Коли артисти самі кайфують від процесу, глядач це бачить і вірить цьому, навіть якщо це буде не найкращий їхній номер.
«Мамахохотала шоу» – дуже хороші. Років 5 тому, коли їх побачив, я відзначив для себе їхню хорошу авторську підготовку. Подобаються ходи, які вони використовують у номерах, – коли тобі в двох словах розповіли про що номер, і ти вже розумієш, що це смішно. Шоу орієнтоване на молодого глядача, студентів, але мені іноді здається, що актори за віком не завжди відповідають образам, які вони грають. На сцені молоді люди, а їм доводиться грати дорослих, наділених досвідом людей – батьків, дідусів тощо. Але впевнений, якщо будуть продовжувати розвиватися, доб’ються великого успіху.
«Шоу Юри» пройшло повз мене – скажу чесно, не дивився його. З приводу «Шоу Гаріпової», річ у тім, що з Наташею я знайомий дуже давно. Свого часу в Одесі близько 5 років ми разом виступали в тому самому «Камеді Морган». У неї тоді був жіночий дует, з тих пір і дружимо. До речі, багато хлопців, які були в цьому проекті, завдяки Сергію переїхали до Києва і почали будувати свою кар’єру тут. Він, можна сказати, став мотиваційним фактором. Наташа дуже добре знайшла себе в жанрі стендап. Я бачу, як їй усе це цікаво робити, як вона кайфує від цього. Я бачив перший випуск її шоу. Мені здалося, вона була там дещо в іншому образі, що відрізнявся від звичного, і їй було не дуже комфортно в ньому. У будь-якому разі для неї це був великий крок вперед – я думаю, ми її ще побачимо на великих екранах. А коли ж ви запитаєте мене про проекти «Кварталу»?
Давайте тоді про проекти «Кварталу»: «Ліга сміху», «Жіночий квартал», «Ігри приколів», «Імпровізація», скетчкоми «Танька і Володька», «Країна У». Що вам найбільше до душі?
«Ліга сміху» – це як модернізований КВН, багато моїх знайомих дуже успішно там грають. Чудове шоу. Скетчкоми «Танька і Володька» та «Країна У» я не можу оцінювати – це зовсім інший жанр, не концертний. Я звик до номерів, де завжди велика щільність жартів, а в скетчкомах або скетчшоу драматургія дещо по-іншому побудована. «Імпровізацію» особливо не дивився, але чув багато позитивних відгуків. «Ігри приколів» – такий собі симбіоз концертного шоу й скетчкому, проект має дуже хороший акторський склад, який вийшов із «Ліги сміху». «Жіночий квартал» прекрасний по-своєму. Загалом я радий тому, що в нашій країні є велика кількість гумористичних проектів. Це породжує конкуренцію – завжди, коли є конкуренція, намагаєшся робити краще, рухатися вперед, зростати і робити так, щоб твій продукт був конкурентоспроможним.
Бути гумористом – це прибуткова історія? У чому собі не відмовляєте?
Залежить від того, з чим порівнювати. Скажу так, мені вистачає. Важливо якого класу ти гуморист. Я для себе десь на третьому курсі університету зрозумів, що не хочу займатися юриспруденцією. На другій вищій освіті зрозумів, що не хочу займатися управлінням морським транспортом, а хочу продовжити розвиватися в гумористичній діяльності. Хоча батьки казали, мовляв, Юрочка, продовжуй вчитися, шукай роботу за фахом. Коли сказав, що хочу займатися гумором, вони мене підтримали. Просто зрозуміли – якщо виходить, значить потрібно рухатися в цьому напрямку. Абсолютно не шкодую, що пішов цим шляхом. І дуже сподіваюся, що у мене ще все попереду.
Сергій емігрував до США, у вас чудова російська, вам не хотілося в Росію податися – якщо не емігрувати, то хоча б наїздами?
Звичайно ж у зв’язку з подіями останніх років, я не вважаю можливим для себе переїзд до Росії, ні наїздами, ні на зовсім. Хочеться, щоб усе це скоріше закінчилося і в нашій країні настав мир. До війни я часто там бував. Особливо запам’яталася Москва. Уперше я опинився в цьому місті в 1999-му, коли в КВН грала збірна Одеси. Нас поїхало два вагони вболівальників. Це було в травні, сонячний день, шикарна погода, ми цілий день ходили Москвою, у нас була велика компанія, нам неймовірно сподобалося місто. З тих пір я бував там часто, але винятково в холодну пору року, коли похмуро, сльота, сіро. Ритм цього міста інший – усі кудись поспішають, і ти відчуваєш себе чужим. Недарма кажуть, що в Москві можна працювати, але жити там важко. Мені пріоритетніше все таки друге і важливо, щоб легко. В Одесі завжди було по-іншому, там свій темпоритм – ніхто нікуди не поспішає, навіть у годину пік люди можуть вальяжно прогулюватися містом. Київ, до якого до цього теж часто приїздив, був для мене якимось ріднішим – свої люди, свої ціни, своя валюта – усе, до чого ти вже звик. Кияни більш усміхнені, вони менше поспішають, гарне зелене місто. І тоді я зрозумів, що хочу переїхати саме сюди.
Спочатку півтора року мені було не надто комфортно – я був один. Мій тодішній графік – це робота й дім. Я не знав, чим себе зайняти, доки не почав кататися на ковзанах – спочатку день-два, згодом три-чотири рази на тиждень. Потім друзі затягли на латиноамериканські танці й мені стало набагато комфортніше жити в цьому місті. Я зрозумів, що дуже важливо знайти себе. Я себе знайшов. Робота ніколи не давала нудьгувати і не дає це робити донині.
Фото: Анна Федорук
