За цей час на нішевих каналах холдингу відбулося багато змін. Наприклад, 1+1 media монетизувала застосунок 1+1 International, герої каналу «ПлюсПлюс» з’явилися на сторінках шкільних підручників, а «Бігуді» успішно впровадили в сітку каналу турецькі та індійські серіали.
Підбиваючи річні підсумки, «Телекритика» поспілкувалася з Іванною Найдою.
У квітні минулого року «1+1 медіа» об’єднала чотири нішеві канали в одну структуру, в якій ви стали генпродюсером. Чи можемо ми сьогодні говорити про перші результати такого об’єднання?
Об’єднання чотирьох нішевих каналів «1+1 медіа» («ПлюсПлюс», «Бігуді», «УНІАН ТБ» і 1+1 International) – це суто внутрішній процес, який проводився з метою оптимізації. Фактично ми просто поліпшили і прискорили процес роботи команди над проектами, наприклад, перекидаючи фахівців з одного проекту на інший. Така модель роботи стала ефективнішою з точки зору бізнесу.
Звичайно, роботи в команди значно побільшало, однак і можливості теж зросли. Від себе можу сказати лише одне: по-перше, цікаво працювати з чотирма абсолютно різними напрямками. Якщо «ПлюсПлюс», «Бігуді» та «УНІАН ТБ» – це просто різні за цільовими групами і, відповідно, наповненню канали, то 1+1 International – це бізнес-напрям, у якому абсолютно інші принципи роботи, заробітку, просування. Головне наше завдання – щоб кожен із каналів працював максимально якісно й ефективно.
Поговоримо про «УНІАН ТБ»? Адже рік тому ви обіцяли представити ринку єдину стратегію каналу.
Швидше за все, ми презентуємо канал, коли вже досягнемо перших результатів. «УНІАН ТБ» – це маленький нішевий канал, не будемо займатися самообманом. Його навіть складно порівняти з «Бігуді» і тим більше з каналом «ПлюсПлюс». Проте у мене є своя логіка, що виправдує існування цього каналу. Є велика група – «1+1 медіа», в ній є «2+2», ТЕТ, «1+1». Взяти, наприклад, «2+2». Цей канал зараз у активному виробництві. І, думаю, мине рік-два-три і їхня сітка буде досить серйозною й насиченою власним контентом. Плюс, як на мене, у групи 1+1 media дуже сильна документальна лінійка – документальна журналістика. Ці продукти мають право на життя на основних каналах один раз, на жаль. Я про програми «Гроші», «Спецкор», ну і звичайно, ТСН на «1+1». Усе це – результат дуже дорогого й дуже якісного виробництва.
Суть в тому, що ці проекти показуються разово, і я вважаю, що «УНІАН ТБ» – це чудовий майданчик для повторної трансляції такого продукту. Наприклад, що стосується програм ТСН, ми просто повторюємо їх після основного показу на «1+1». І, знаєте, є бажаючі подивитися повтор і є цифри, які це підтверджують. З того, що ми зробили зараз на «УНІАН ТБ» – ми взяли історії ТСН, які вони показують частинами протягом тижня, і змонтували їх цілісними випусками. На виході отримали лінійку якісного продукту, який став невід’ємною частиною сітки і показує хороші цифри.
Якщо ми говоримо про те, що «УНІАН ТБ» орієнтується на продакшен «2+2» чи можемо ми говорити й про те, що цільова аудиторія каналу буде схожою на аудиторію «2+2»?
Не забуваймо, що канал поновив вимірювання тільки з січня 2019 року. Наразі ми здійснюємо перспективне планування розвитку каналу на два роки вперед. Безумовно, ми орієнтуємося на чоловіків.
Чи плануєте ви працювати над створенням унікального контенту для «УНІАН ТБ»?
Зараз ми готуємо до запуску авторську програму Кості Грубича, засновану на його кулінарній програмі в Youtube. Виведення популярних інтернет-програм на ТБ – це наш експеримент.
Щодо закупівель унікального контенту на «УНІАН ТБ» – найближчим часом ми цього не плануємо.
Чому так?
По-перше, тому що це нішевий канал, націлений на максимальну амортизацію контенту групи. Звичайно, «ПлюсПлюс» – це зовсім інша історія. Але якщо говорити про «Бігуді» і про «УНІАН ТБ» – це канали, які просто вплетені в бізнес-моделі великого холдингу, це канали, створені для того, щоб ефективно використовувати існуючу бібліотеку й заробляти на цьому. Хоча канал «Бігуді» вже досяг того стану, коли за своїми цифрами й доходом ми можемо дозволити собі купити унікальний продукт і транслювати його в сітці.
Перейдемо до «ПлюсПлюс». Минулого року концерн телебачення й радіомовлення запустив у Одеській області регіональний цифровий мультиплекс, у пакеті якого був телеканал «ПлюсПлюс». Як минув запуск?
Як ви знаєте, Одеська область – це, так би мовити, нетиповий перегляд. Та все ж порівняти себе з єдиним дитячим каналом, представленим сьогодні в цифрі, телеканалом «Піксель», ми змогли. Результат приємно вразив. Захід у Т2 показав нам ту кількість глядачів, на яку ми розраховуємо у разі отримання цифрової ліцензії для «ПлюсПлюс», і підтверджує наш прогноз.
На якому етапі зараз процес видання цифрової ліцензії для «ПлюсПлюс»? Адже у «Піксель» вона вже є давно і це, фактично, їхня перевага.
Потреба в цифровій ліцензії для «ПлюсПлюс» у нас зараз на стадії обговорення, тому що це дуже дороге задоволення. На сьогодні «ПлюсПлюс» – канал із позитивною маржинальністю. Порівняння додаткових рейтингів, які дасть цифра, і можливостей додаткового прибутку вплине на ухвалення рішення. Тож ми робимо детальні розрахунки й дослідження цієї потреби, оскільки наступного року маємо серйозний виклик – кодування супутника.
Давайте поговоримо про контенту сітку «ПлюсПлюс». Як ви працюєте з нею, враховуючи конкуренцію на ринку? Адже, як мені здається, зараз з’являється значно більше пропозицій для малюків – ранкові блоки, дитячі блоки вихідного дня.
Так, ви маєте рацію. Пропозицій на ринку зараз стало більше, ніж, наприклад, кілька років тому. Якщо колись ми могли п’ятий, сьомий раз транслювати повтори наших мультиків, і вони не набридали, то сьогодні це вже так не працює. Уже після третього повтору телеперегляд серйозно спадає – діти не хочу це дивитися. Після третього, уявляєте? Я зараз кажу про наших дітей, цільова аудиторія «Пікселя» все ж значно молодшого віку, ніж «ПлюсПлюс». Відштовхуючись від такої тенденції ми цього року значно збільшили кількість прем’єр, тому повторюваність стає меншою.
Але є ще один величезний виклик, який стоїть перед усіма дитячими каналами – дотримання квоти з національного продукту – 50% сітки. 50% – це півдня, на хвилиночку. Просто, щоб ви розуміли, якщо ще пару років тому я ставилася до цього абсолютно спокійно – була сповнена оптимізму, що ми зараз кинемо клич, зберемо всі студії в країні та знайдемо серед них найкращі українські мультфільми, їх всі придбаємо і покажемо, то зараз розумію, що такої кількості продукту просто немає. Ми потоваришували з Українською анімаційною асоціацією. Сподіваюся, наша співпраця буде довгою і плідною. Наша команда проводила зустрічі, організовувала спільні збори з людьми, які представляють різні анімаційні структури, що займаються створенням мультфільмів. З деякими ми продовжуємо переговори з приводу подальшої співпраці. Але результат, у найкращому разі, буде за кілька років. Сьогодні в Україні, я можу сказати впевнено, якісного анімаційного продукту дуже мало.
Які ви бачите шляхи вирішення цієї проблеми?
Робити акцент на власному виробництві. Звичайно, запас міцності того, що нами було виготовлено раніше, вичерпується – ми це бачимо з рейтингів, оскільки, якщо ми півдня показуємо «Корисні підказки», якими б вони не були прекрасними, пізнавальними, в якийсь момент їх просто припиняють дивитися. Тому ми будемо активно розвивати власне виробництво. Наш пріоритет у роботі з «ПлюсПлюс» – напрацювання своєї бібліотеки.
Вже минуло півроку з початку 2019-го. Чи є наразі якість власні проекти, які перебувають на стадії розробки?
Так. Зараз у нас на завершальній стадії виробництво проекту «Говоримо українською», який ми робимо за підтримки Міністерства культури України. Ми надихнулися книгою Олександра Авраменка «100 експрес-уроків української» видавництва «Книголав», адаптували історії для дитячої аудиторії, на основі яких і створюємо мультфільми. У рамках партнерства з «Книголавом» плануємо цього року видати вже дитячі уроки української. 1 вересня ми вже традиційно заходимо до шкіл із проектом «Говоримо українською».
Також у роботу запущено еко-проект «Еко ПлюсПлюс» – повчальні історії про шкоду, яку ми завдаємо довкіллю кожного дня, не помічаючи цього. Може здатися, що це банально, але в телику таких історій не так уже й багато. Адже всі знають, що смітити – це погано, але так глибоко в корінь проблеми навряд чи хтось заглядав – суджу по собі. Тож це буде серія еко-мультфільмів у вигляді інфографіки, зрозумілої та цікавої як дітям, так і їхнім батькам. Пізніше підкріпимо це вже іншим серіалом, який також плануємо запустити.
Розповісте докладніше про серіал?
Поки його робоча назва «Волохатий блог». Тут ми вже плануємо робити не інфографіку, а повноцінні анімаційні мультфільми з нашими героями, які розповідатимуть маловідомі цікавинки про звірят. Ось, наприклад, ви знаєте що ворони запам’ятовують обличчя, а корови вміють по-справжньому дружити, або чому вовки виють на місяць? Як ми відбираємо теми? Приблизно так: збираємо редакторську групу, в якій сидять дорослі тітоньки й дядечки, і ставимо собі ці запитання і, якщо відповідь очевидна, ми не беремо такий мультик у розробку. І знаєте, мені самій це просто надцікаво в інформаційному плані!
Дуже цікаві плани, я можу тільки вгадувати правильні відповіді. Скажіть, чи буде продовження у проекту «Світ чекає на відкриття», останній сезон якого вийшов минулої осені?
Анімаційного продовження «Світ чекає на відкриття» не плануємо. Принаймні, поки що. Річ у тім, що, працюючи над цим проектом, ми зіткнулися з такою проблемою: розповісти про винаходи для 6-7-річок, з якими ми працюємо, та так, щоб їм було і цікаво, і зрозуміло, і не переписуючи фактаж – досить складно. Там уже включаються серйозні процеси винаходження речей… Наприклад, деякі знайомі нам об’єкти з’явилися через насильство – це я зараз про медичні винаходи, ліки. І нам потрібно було придумати, як про це розповісти, щоб не травмувати психіку дитини. У якийсь момент, наприкінці року, ми зрозуміли, що список тем просто вичерпано.
У нас є традиція: ми раз на рік заходимо в ефір із новим проектом. Спочатку це було «Це – наше, і це – твоє», потім «Світ чекає на відкриття», зараз буде «Говоримо українською», наступного року – «Еко ПлюсПлюс».
Але ми не забуваємо про свої проекти, всі вони підтримуються ліцензійними продуктами – їх життя триває вже не тільки в ефірі, а в книжках, іграшках, іграх.
Ви, до речі, знали, що наші мультфільми потрапили на сторінки шкільних підручників «Я досліджую світ»? Наприклад, якщо діти на уроці вивчають якусь тему, а ми на цю тему маємо мультфільм, то на сторінці підручника є наша Трикутя, а поруч QR-код, за допомогою якого цей самий мультфільм можна подивитися.
Так само я пишаюся нашими останніми ліцензійними продуктами для підтримки мультфільму «Світ чекає на відкриття» спільно з нашими партнерами – «Корпорацією Ранок». Ми створили набори для дослідів й експериментів «Світ чекає на відкриття» із захопливою грою в доповнену реальність і серією книжок-конструкторів «Моя творча енциклопедія». Для отримання початкових знань з моделювання, техніки й технологій, видів декоративно-прикладних мистецтв.. Книжки для дітей поєднують у собі енциклопедичне наповнення, власний 3D- конструктор і гру в доповнену реальність.
Давайте ще коротко про «Бігуді» й 1+1 International. Як минув експеримент із запуском індійських серіалів у сітці «Бігуді»? Як я розумію, успішно.
Дуже навіть успішно, ми самі не очікували таких показників. Тому зараз ми впровадили вже другий індійський серіал, незабаром – третій. Навіть перший індійський серіал у другому показі демонструє дуже хороші результати. Індекс лояльності – це така цифра, яка показує, як довго глядач програми залишався на ній:
Ви можете побачити, що індійський серіал «Друге весілля» має 65,2%, а в «Я кажу – так» індекс лояльності – 65%. Це просто дуже хороші цифри.
Тому, я вважаю, це був дуже успішний експеримент. Я пишаюся ним, це правда.
Нещодавно ви повідомили про плани виводити 1+1 International в готелі за межами України. Чи можемо ми зараз резюмувати цей процес?
Так, ми активно працюємо в цьому напрямку. В основному це Туреччина та Єгипет, де є активний туристичний потік.
Також ми опановуємо європейський ринок за допомогою європейських партнерів-дистриб’юторів. Наш основний розрахунок – різке збільшення попиту на наш канал після кодування телеканалів в Україні. Поки ми активно заявляємо про себе.
Фото: Анна Федорук