Влітку 2020-го творча група «Секс, Інста і ЗНО» на чолі з режисером Антоніо Лукічем, а також керівницею 1+1 Digital Studios і авторкою ідеї Іриною Никончук відзняли серіал про світ сучасних підлітків і їхні проблеми. У центрі подій – четверо персонажів та їхні найближчі друзі, у яких, окрім класичних проблем generation Z, ще й іспити на носі. Прем’єра «Секс, Інста і ЗНО» відбудеться на 1+1 video вже 25 листопада. Серіал буде доступний глядачам за підпискою. Вартість перегляду всіх 12 серій «Секс, Інста і ЗНО» складатиме 79 грн.
«Телекритика» щотижня знайомить читачів з акторами, які знялися у серіалі.
Сьогодні публікуємо інтерв’ю з Григорієм Наумовим – актором, студентом третього курсу КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, учнем майстерні Дмитра Богомазова. Григорій родом з Одеси. У серіалі «Секс, Інста і ЗНО» він грає роль Клима.
Гришо, як ти вирішив стати актором? Що тебе спонукало до цього рішення?
Ця історія тягнеться ще з самого дитинства. Колись, я, як і будь-який хлопчик, хотів стати футболістом, і мене записали на секцію – юніорська школа «Чорноморця». Я дуже любив футбол, грав у нього у дворі. Під час однієї такої гри я зламав ногу і, власне, на цьому моя футбольна кар’єра завершилася (сміється). І я вдячний своїй мамі за те, що їй вдалось направити мою енергію в інше. Бо я був тією супермегаактивною дитиною, яка відвідувала всі можливі гуртки. Мама записала мене до Дитячої театральної школи Одеси, вона єдина у нашому місті. Прийшов туди, коли мені було 8 і провчився 10 років. Театральна школа була для мене тим середовищем, де я міг існувати. Бо у загальній школі я був тихою, непоказною дитиною, мене нічого особливо не цікавило. А сюди я приходив і розумів, що це інший світ, тут мене сприймали по-іншому. Я прийшов дуже закритим в собі, але з роками все змінювалось, мені було цікаво, я відкривався і розумів, що мені це дійсно подобається.
Одним з головних вчителів у моєму житті є Самуїл Михайлович Імас, гуру нашого театру. Коли я сказав, що хочу вступати на акторську майстерність, він мене запитав: «А ти знаєш, куди ти хочеш вступати? Ти знаєш, що таке театр? Ти дивишся вистави?». Я тоді не відповів нічого, лише усміхнувся, бо на той час я ще не ходив до театру. «Піди й зрозумій, подобається тобі це чи ні». І я пішов. Я потрапив на гарну виставу, режисера Івана Уривського – «Останній день літа». Мені дуже сподобалося, і я зрозумів, що це те, що мені потрібно. Згодом, звісно, були й не дуже хороші вистави й закрадалися сумніви (сміється). Але потім я знайшов свого режисера – Дмитра Михайловича Богомазова. Я передивився всі його вистави, я їздив до Києва на день, щоб лише подивитись виставу і повернутись. Це все було ще до вступу. І от мій друг, який теж вплинув на вибір і подальший розвиток подій – саме він сказав мені, що Дмитро Богомазов набирає курс в університеті. Я переконався, наскільки ми інколи у свої доленосні моменти залежимо від інших людей.
Почав дізнаватись про цей набір і зрозумів, що він буде аж наступного року після мого випуску зі школи. Я вирішив почекати рік, щоб потрапити саме на його курс. І поки що це одне з найуспішніших моїх рішень.
Звісно, на той момент для багатьох – це був трохи шок, всі питали про те, а що якщо раптом я не вступлю, що я буду робити? І от для мене тоді стало абсолютно очевидним, що для успішного вступу потрібні не лише твоя робота, але й неабияке бажання. У мене не було запасного варіанту, не було ніяких «або». Я точно знав, що я вступлю.
І пощастило, все сталося так, як я хотів, я вступив на курс до Дмитра Михайловича, та й ще на бюджет. І ось вже третій рік навчаюсь, від чого дуже щасливий.
Як ти вважаєш, актор – це професія чи покликання?
Мені здається, що людині не потрібно ставати актором, якщо вона не відчуває покликання. У такому випадку акторство не зможе стати професією. Звісно, все можливо, але це буде або недовго, або людина буде нещасливою.
Для мене покликання – це тоді, коли можна сказати, що людина народилась актором. Але ж не завжди так буває. Частіше хтось тебе приводить, направляє, або ж ти пробуєш і знаходиш себе у цій галузі, розумієш, що ця діяльність народжує дещо більше. І потім ти вже можеш стати професіоналом і розвиватись.
Поговорімо про серіал. Як ти дізнався про кастинг серіалу «Секс, Інста і ЗНО»? Як проходив відбір на роль Клима ? І найголовніше, – що ти відчував у момент, коли тебе затвердили на роль?
Я не вірив. Це був перший раз, коли я не вірив. Але, може, мені й далі так треба не вірити, щоб ролі ставали моїми? (сміється). Просто завжди, коли надсилають інформацію про самопроби, ти думаєш, що так, складно, але твій внутрішній голос підказує, що ти можеш, є шанс. А на цього разу мій внутрішній голос затих, а потім сказав «Нє» (сміється). Просто все це було настільки поза межею моїх сподівань і очікувань: вперше пише з пропозицією кастинг-директорка Алла Самойленко, такий крутий проєкт планується. А я завжди мріяв знятись у молодіжному серіалі, бо я виріс на подібних, ще починаючи з серіалів про підлітків на Nickelodeon. Я подивився, хто режисер, сценаристи, команда – ну це ж топ. Я взагалі тоді думав: «Хто всі ці люди, які потрапляють у такі проєкти? Якими вони повинні бути?». Я справді ні секунди не допускав думки, що зможу потрапити у серіал.
Десь через місяць після самопроб Алла запросила мене вже на живі проби. То була ціла пригода. Я одразу виїхав до Києва, але особливо не збирався, у дорогу нічого з собою не взяв. Приїжджаю, а тут злива. Чекав під метро, але час піджимав, я вже ледь не запізнювався, ну і я вирішив бігти. Змок наскрізь. Стрибаю цими калюжами, шукаю, де офіс, нічого взагалі не розумію, і тут чолов’яга якийсь у масці, запитує: «Ти на кастинг? Йдемо». Ми піднялись, і виявилось, що то був Антоніо Лукіч.
Я ще рік тому дивився на роботи цих людей, читав про них і навіть не мріяв, що колись буду з ними знайомий, не те, щоб мати змогу з ними попрацювати.
І ось кастинг я пройшов, але на роль Вови, і затвердили мене саме на цього персонажа. Я не вірив у те, що зі мною відбувається аж до репетицій, вже тоді я трохи починав усвідомлювати все це.
І тут мені пропонують іншу роль – Клима. Я спочатку переживав, що я якось не справився з роллю Вови, але виявилось, що все добре, просто тривали пошуки відповіднішого актора. І от коли я прочитав уже весь сценарій, то зрозумів, що Клим насправді подобається мені більше. Я розумів, що це більше мій персонаж. Підготувався, прийшов на проби. І бувають же такі дні, що, як у казино, – тобі просто фортить, і все вдається ніби само собою. Таке нечасто було, але тоді мені дійсно пощастило. Мене затвердили, і я пам’ятаю, що от тоді я був просто неймовірно щасливий! Я йшов додому, і в мене були якісь нападки істеричної радості, коли ти трясеш кулачками, й увесь такий на підйомі.
Чи був у тебе досвід до фільмування у серіалі? І чи доводилось вже грати в кіно?
Так, досвід був, я знімався в кіно, але Клим – це перша роль в основному акторському складі. До цього у мене вже була роль у кіно, з якою мені теж пощастило, я вважаю.
Це було ще до вступу в університет, у той рік, коли я чекав. Під Одесою знімали кіно, де я зіграв груповку. Це коли у тебе не має слів, але твоє обличчя часто з’являється у кадрі. Це було дуже круте кіно у відомого режисера – Зази Урушадзе. За свій попередній фільм «Мандарини» він був номінований на «Оскар». І таким чином, перша моя робота, де я знявся, була у такого талановитого режисера. Тому вважаю, що тоді мені дико пощастило. Звісно, це був лише один день фільмування, але для мене це було дуже важливо.
А про що цей фільм? І чи він вже виходив прокат?
Ні, він ще не вийшов. Це буде історична драма, фільм «Антон і червона химера», що розповідатиме про події 20-хроків минулого століття. Сподіваюсь, що прем’єра вже скоро.
І вже вдруге я знімався в епізодах до серіалу «Карпатський рейнджер», це було на другому курсі. Цього року мені також поталанило, я мав змогу попрацювати з Ахтемом Сеітаблаєвим. Також було фільмування у тизерах. Після серіалу ще був досвід у короткометражному кіно, ось нещодавній проєкт.
Але поки що найбільшою у моєму досвіді є роль Клима. «Секс, Інста і ЗНО» – це поворотна точка у моїй акторській історії, адже це моя перша велика роль, і, думаю, що я навіть ще сам до кінця не усвідомлюю повне значення серіалу для мене.
А в майбутньому ти віддав би перевагу кіно чи театру? Судячи з кількості твоїх проєктів, напевно кіно?
Це складне питання, насправді. Бо, як на мене, для акторів взагалі існують два головних питання – театр чи кіно та як з часом не бути однаковим?
З театром я довше і більше, у мене театральна школа, і я грав на сцені ще до вступу. І навчання у театральному – це теж покази. Третій кус – це вже підготовка до дипломної вистави. Підготовка до театральної вистави – це триваліший процес, об’ємніший і він більш сталий.
Бо кінопроєкти є не завжди. А театр постійно тримає тебе у тонусі. І кіно за своїм процесом більш комфортне для актора, адже десятки людей з команди працюють для того, щоб тобі було комфортно зіграти. У театрі все трохи інакше. Ти більше сам готуєш себе до ролі, особливо коли навчаєшся – костюм, грим, і т.д. ти маєш підготувати собі сам. Увесь процес підготовки вистави, починаючи від сценарію, завершуючи репетиціями – дуже трудомісткий процес. Тобі треба до всього підготуватись, а таких вистав ми граємо по дві на тиждень, наприклад. Тому ми в університеті з 9 ранку до 10 вечора.
Я хотів би поєднувати кіно і театр – це для мене ідеальний варіант. Вдячний Антоніо, який допоміг мені до кінця збагнути у чому полягає суть бути актором кіно. Це дозволило мені розібратись для себе. Бо до цього літа мені важко було зрозуміти, як поєднується театр і кіно, де знаходиться ця точка балансу. І тепер намагаюсь втілити вже це розуміння на практиці.
Гришо, розкажи детальніше про свого героя Клима. Як ти працював над роллю, і що у вас з Климом схожого, а в чому ви зовсім різні?
Якщо спиратись на життєвий досвід, то ближчим мені був все ж Вова. А от Клим несхожий на мене. Ми з ним різні, і я думаю, що саме тому було цікаво працювати над роллю.
Хоча мені чомусь частенько випадає грати саме таких, трохи невпевнених у собі хлопців.
Клим дещо розгублений, що мені не властиво, але пригадую: якось незграбно намагався поцілувати дівчину, що замість губ це виявилось око, і от коли я про це подумав, то закрадалась думка, що все-таки щось від Клима в мені є (сміється).
У мене, наприклад, ніколи не було настільки глобальних і, я б сказав, навіть відчайдушних проблем з дівчатами, як у нього. Але я бачив таких хлопців у житті, й це додавало мені впевненості, я намагався зрозуміти, як ці люди мислять, чого їх це так турбує. Я прикипів до Клима, бо він був настільки далеким від мене, і от прямо під час фільмування у якийсь момент я вловив його. Тільки у процесі ти набуваєш персонажа в собі й починаєш розуміти всі дрібниці його поведінки: як він сміється, як тримає рюкзак, як ходить і т.д. Все це відбувається у процесі фільмування, і мені було вдвічі приємніше, що такий далекий від мене персонаж трохи наближався і, зрештою, став мені рідним.
Я, навіть коли готувався до короткометражки, вже під час останнього фільмування в серіалі, відчував у собі якісь риси й подумки ловив себе на тому, що це ж зараз проскакує Клим (сміється). І це нормально, бо ти ж майже три місяці фактично живеш з цією людиною. Але він вже потроху відходить.
Наскільки знання і навички, які отримуєш під час навчання в університеті, знадобилися на знімальному майданчику?
В університеті нам дають базу, щоб ми могли зрозуміти, як то воно – бути актором. І головне органічно віднайти себе у кадрі чи на сцені. З кожним роком набуваєш чогось нового, це багатошаровий процес, і потім ти знаходиш ось ту саму органічність, яка неможлива без розуміння базових речей.
Ми навчаємось за системою Михайла Чехова, і ось саме він говорив про цей процес – «набути в собі персонажа», коли не ми в обставинах, які пропонує історія, а обставини формуються у нашій уяві й допомагають нашому герою.
База загалом однакова, але різниться те, як ми пропрацьовуємо ролі у кіно і в театрі. Це різне, і на практиці ти вже більше розумієш для себе особливості.
Адже актор кіно має знати у своїй роботі чимало. Наприклад, точки. Для мене найскладнішим кадром була швидка проходка. За сценарієм ми швидко спускаємось зі сходів, йдемо, я швидко проговорюю свої слова, і при цьому не повинен дивитись на свого партнера. Треба не збитись у словах, тримати траєкторію свого руху і тримати у полі зору партнера, орієнтуватись на камеру, переживати емоційно цей момент і вчасно зупинитись. Словом, це була найважча сцена для мене, саме технічно.
Які інсайти ти виніс для себе із фільмування серіалу? Який досвід особливо цінний, і що візьмеш з собою надалі?
Фільмування, у яких я брав участь до серіалу, тривали день-два. Тобто я відігравав свої сцени, й усе. І мені завжди говорили, що я ніби не встигаю до кінця відчути, що то воно за процес. А в серіалі у мене вперше велика роль, яка потребує більшої роботи, більшої зануреності й розуміння процесу. І коли ти ще маєш можливість сам на сам працювати з режисером – це теж багато чого дає.
97% того, що я знаю, про акторство у кіно – це з цього проєкту. Серіал став для мене дуже потужним поштовхом. Я перестав театралізувати кадр і почав відчувати, як і що маю зробити у потрібний момент. І там уже починається творчість.
Для мене найцінніше те, що у серіалі є кадри та сцени, яких не було у сценарії, і це результат моєї імпровізації. Виникла ідея – запропонував, якщо все вдається – цей кадр залишать. Але це лотерея, і завжди цікаво, чи зможеш, чи вдасться зробити, і чи воно підійде. І таке задоволення, коли твій кадр потім хвалять (усміхається).
Розкажи, як склалась атмосфера спілкування з іншими акторами поза майданчиком? Особливо цікаво, наскільки ви здружились з твоїм партнером і серіальним другом – Бодею, якого зіграв Олександр Яценко?
З Ганнусею та Юрою ми навчаємось на одному курсі, тож від початку нам було легше. З іншими ми були знайомі дещо заочно. А з Санею, не були знайомі, просто час від часу бачились в університеті.
Ми багато спілкувались в житті поза фільмуванням, бо в кадрі ми найближчі друзі, братани. І в процесі це абсолютно органічно перенеслось і в реальне життя. Тепер, коли бачимось в університеті, то це таке відчуття, ніби ми рідні люди.
Взагалі найцінніше для мене, що такі проєкти дають тобі набагато більше, ніж просто досвід і можливості, вони дають нових людей, які стають новими друзями і створюють кіношну родину.
Команда серіалу – це саме такі люди, й мені дуже пощастило з ними.
Як ти вважаєш, чому варто подивитись серіал «Секс, Інста і ЗНО»?
Думаю, що тут все просто – це перший український молодіжний серіал, де відкрито і чесно говорять про те, що насправді відбувається у житті підлітків. У серіалі підіймаються чимало гострих тем, про які вже давно варто поговорити – батькам і дітям, суспільству загалом. Ми розповідаємо історії взаємин і показуємо сцени сексу. Мені здається, це теж причина, щоб подивитись, оскільки для нашого ринку це дещо незвично і неприйнятно. І важливим аргументом також є те, що режисер стрічки Антоніо Лукіч. А ще у головній ролі – моя чарівна однокурсниця Ганнуся Ярмоленко – думаю всього цього більше ніж достатньо, щоб таки подивитись серіал.
Гришо, якою курйозною історією з фільмування ти можеш поділитись?
Та зі мною тільки такі й траплялись (сміється).
Була у нас сцена, коли я гуляю з дівчиною. Хто це – розкривати не буду. Ми знімали імпровізацію у парку, і був кадр, де ми сидимо на гойдалках і розмовляємо. І тут, прямо під час фільмування, посередині кадру, дуже неквапливо проходить кішка. Йде спокійно, нікого не боїться, хоча за кадром багато людей, світло, камери. І тут Антоніо просить нашого асистента швидко покласти кішку мені на руки, прямо в кадр. Але є такий нюанс – я не зовсім знаходжу спільну мову з котами, мені простіші й зрозуміліші собаки, їх я обожнюю, а от коти… Ну і я намагаюсь якось її гладити, але це більше схоже на якесь чесання. Бачу, що кішці, м’яко кажучи, не подобається. Але розумію, що кадр такий, більше ж не буде. Кицька ж другий раз заходити у кадр не буде, дублера ми не знайдемо (сміється). І от я однією рукою гладжу її, а іншою міцно так стискаю. І вона, бідолашна, вже починає пручатися, в неї істерика. Ну, а в мене у цей момент за сценарієм має бути такий мертвий погляд – в нікуди. Кішка у той момент вже намагалась якось виштовхнутись з моїх «гарячих обіймів», якимись ривками намагалась вибратись, а я абсолютно спокійний, і все це на такому контрасті було. Я сиджу, йде фільмування, а вся команда за кадром просто регоче з цієї картини. Це єдиний такий кадр, який у мене був, і я розумів, що треба триматись до кінця, в один момент я ледь не засміявся також, але все вийшло, як треба.
Кішка хоч не постраждала у процесі?
Ні-ні, все було добре, вона таки вирвалась з моїх пут і побігла собі.
До речі, потім така історія повторилась ще раз, вже на іншій сцені, в школі. Якийсь кіт так само зайшов у кадр. Я попросив, щоб мені його дали, знову його гладив, але потім вирішили, що краще хай він просто гуляє в кадрі. Вирішили, що досить мучити котів (сміється).
Які фільми, серіали ти полюбляєш дивитись? Кого з акторів вважаєш взірцями для себе?
Я намагаюсь дивитись кіно якомога частіше, можливо, це не завжди вдається, але якщо є час, то переважно це стрічки, які навантажують тебе.
Ще кілька років тому я відкрив для себе такого режисера як Девід Лінч. Хоча я і люблю різних, але це досі для мене найулюбленіший режисер. Я люблю, коли дивишся його фільм й інколи не розумієш, що і до чого. Це змушує замислюватись і занурюватись глибше. А ще часто в нього дуже театралізовані кадри у кіно, створення якогось іншого простору.
Найпопулярніша його робота – серіал «Твін Пікс». Особливий стиль і тематика серіалу стали в останні роки дуже відомими. У нього завжди все дещо містично і, можливо, не до кінця зрозуміло, але при цьому він часто розповідає саме детективні історії, і це мене захоплює.
Також подобаються фільми Веса Андерсона, у нього завжди присутня якась казка, але вона цікава і дорослим.
Ну і також люблю класиків – Стенлі Кубрика, Вуді Алена.
А з акторів – в мене є розмежування – актори театру й актори кіно. З українських – це Олександр Печериця, Дмитро Рибалевський. У кіно – Віктор Жданов, особливо у фільмі «Вулкан», Олексій Горбунов.
А з американських – Білл Мюррей і Джим Керрі. Це для мене абсолютні фаворити. Я колись зовсім не вмів працювати своїм обличчям і передивився всі фільми з Джимом Керрі. Досі пам’ятаю, як у 10 років стояв перед дзеркалом і намагався повторювати його гримаси. Він зі свого тіла може робити абсолютно феноменальні штуки.
Деніел Дей-Льюїс – це для мене найкращий драматичний актор. Він настільки вживався в ролі, що навіть у перервах між фільмуванням намагався поводитися так, як би це робив його герой у своєму часі. Є навіть історія, що він відмовився від сучасних ліків, коли захворів під час фільмування, і просив лікувати його тими, які були наявні у тій епосі. Тобто він повністю занурюється у свого героя, інколи навіть з негативними наслідками.
Читайте також:
Юрій Рекс, «Секс, Інста і ЗНО»: «Наш серіал комедійний, але в ньому є і серйозність, і драма»
Роланд Мішко: ««Секс, Інста і ЗНО» – це коли з тобою говорить твій найкращий коріш»
Карина Черчевич, «Секс, Інста і ЗНО»: «Цей серіал може пояснити старшому поколінню, чому ми такі, якими є»
«Серіал не тільки про секс і ЗНО, він про проблеми батьків і дітей»
Соня Слюсаренко, «Секс, Інста і ЗНО»: «Вийде дуже якісний український продукт»
Андрій Максімов, «Секс, Інста і ЗНО»: «Цей серіал як старший друг, який дасть тобі добру пораду: що варто робити, а що – ні»
Ганнуся Ярмоленко, «Секс, Інста і ЗНО»: «Наш серіал – це українська відповідь Sex education»
Віталій Зелений, «Секс, Інста і ЗНО»: «Кожен у цьому серіалі знайде свого героя»
Ірина Никончук «СЕКС, ІНСТА и ЗНО» – це відверта розмова з підлітками про їхні проблеми»
Фото: 1+1 media, Анастасія Король, Сергій Моргунов, Олександра Аргудяєва, Сергій Вовк
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
