«Сатанинське танго» і «Гармонії Веркмейстера» Бели Тарра
_
_
«Усі фільми Бели Тарра заворожують. Їхня магія саме в плинності, в тому як камера надзвичайно довгими кадрами розкриває тіло фільму: його дивних героїв з широкими обличчями і глибокими рисами, спустілі вулиці, якими вітер несе газети і папір, рихле бездоріжжя, цирк із тілом гігантського кита посеред міста, розвалини церкви, з яких чути дзвони. Я дуже люблю «Сатанинське танго» і «Гармонії Веркмейстера», ну і «Турінського коня» звісно. Їхня атмосфера, їхній тягучий переповнений безнадією і безчассям простір. І чорно-білий колір фільмів Бели Тарра насиченіший за будь-який кольоровий фільм, а фактури чіткіші, випукліші».
Хаяо Міадзакі – «Віднесені привидами» і всі-всі його фільми
_
_
«Це любов з першого погляду. Познайомилась я з творчістю цього геніального японця уже дорослою і саме з мультфільму «Віднесені привидами». Його неймовірне вміння бачити крізь реальність більше, ніж бачать очі, сплітати світи живих, мертвих, духів, демонів і вичленовувати з усього цього саму суть поняття людяності – вражає. Міадзакі пропагує добро в людині, але завжди зображає і констатує нашу двояку суть. Ми захищаємо і нищимо, любимо і ненавидимо одночасно, робимо щось прекрасне, що використовують задля руйнування. Я довгий час вивчала японську мову та культуру, і коли нарешті приїхала в Токіо, то зрозуміла, що світ «Віднесених привидами» не така вже й вигадка. Його фільми навчили мене співчуттю».
«Після мороку світло» Карлоса Рейгадаса
_
_
«Цей фільм демонструє величезну режисерську свободу. Рейгадас з легкістю руйнує хід наративу, не вдаючись в пояснення. Але основне тут це відчуття присутності та відчуття тривоги. Коли в кінці сім’я сидить на березі океану, і в кадрі поступово сідає сонце, темнішає, нічого такого не відбувається конкретного, просто плине час – чомусь від цієї споглядальної краси щемить серце. Спеціальний кінематографічний прийом, що розмиває зображення по колу протягом всього фільму, дає відчуття, що в фокусі й у центрі уваги лишається щось основне і невловиме. Це дуже красиве і дуже дивне кіно».
«Чунгкінгський експрес» Вонга Кар Вая
_
_
«Нічний Гонконг, загадкова жінка в білій перуці, що промишляє контрабандою наркотиків, закоханий поліцейський, і все це заміксовано в живу мозаїку. Дві центральні історії насичені людьми, подіями, видами Гонконгу: барами, ринками, забігайлівками. Неймовірно красиве кіно, трохи сумне, але життєстверджуюче – з візуальної точки зору це, без перебільшення, шедевр. Так уміють тільки азіатські режисери: знімати химерно, хаотично, та водночас дуже зрозуміло».
«Пісні з другого поверху» і «Ти, що живе» Роя Андерсона
_
_
«Як відомо, Рой Андерсон – легенда шведського кінематографа. Його перший фільм «Шведська історія кохання» номінувався на «Золотого ведмедя» на Берлінале. Ця чуттєва картина розповідала про кохання двох підлітків на тлі безумств їхніх батьків і рідних – саме в цьому зображенні світу войовничих дорослих зароджується та їдка іронічна абсурдність його третього і четвертого фільмів – «Пісні з другого поверху» і «Ти, що живе». Такий собі калейдоскоп сцен із життя міста та його мешканців. І цей калейдоскоп іноді зворушливий, але переважно оголює людську обмеженість, тупість і нікчемність. Фільми зняті в дуже ризикованій манері: своїми статичними кадрами, тільки з глибинної мізансценою, вони схожі на картини. Це як ніби фільми, що складаються з циклу ожилих слайдів. Героїв тут безліч, але єдиного героя, мабуть, можна вичленувати – це людяність, і вона не витримує критики».
«Алілуя» Фабріса дю Вельца
_
_
«Це своєрідна поезія смерті бельгійського режисера Фабріса дю Вельца і бельгійського ж оператора Ману Дакоссе. Трилер заснований на реальних подіях – серії вбивств жінок, скоєних Раймондом Фернандезом і Мартою Бек у Америці 50-х. Сповнена духу та естетики фламандського живопису «Алілуя» – це чуттєва та огидна, гіпернатуралістична картина про безумство, одержимість, жорстокість і хворобливу любов. Неперевершені актори передають хтонічну, неосмислену, печерну суть людини. Картина знята без штучного світла, на плівку і промовляє безпосередньо до рептильної частини мозку. «Алілуя» – пісня вбивств, шаленства недарма посеред фільму героїня раптом бере і починає співати на камеру».
«Піаніно» Джейн Кемпіон
_
_
«Один із тих фільмів, які дуже сильно вразили мене своєю чуттєвістю, фарбами, композицією кадру – і красою. Я не визнаю, коли режисуру ділять на жіночу або чоловічу. Фільм за фактом або захоплює, або залишає тебе байдужим, незалежно від того, хто його зняв, чоловік чи жінка. Але такий чуттєвий фільм могла зняти тільки жінка-режисер. Він не сентиментальний і це не мелодрама: певною мірою в самій історії присутня лаконічність, та при цьому «Піаніно» відкликається на найменші емоційні коливання героїв. Вбрання Вікторіанської епохи грузнуть у хвилях солоної води, надуваючись на вітрі, немов вітрила, піаніно, з яким головна героїня приїхала в Нову Зеландію заради заміжжя, поишене на березі, а місцеві племена одягнені в циліндри і смокінги – і все це на тлі неймовірної природи і потужного дихання океану».
«Буремний перевал» Андреа Арнольд
_
_
«Британська постановниця, в доробку якої всі фільми прекрасні та отримували Канcькі призи, а знятий нею серіал «Велика маленька брехня» отримав чотири «Золоті глобуси» та «Еммі». У Андреа Арнольд дуже живі фільми, у рваній псевдодокументальній стилістиці. Але особисто мене найсильніше вразив її «Буремний перевал». Зазвичай цей роман Емілі Бронте екранізують мелодраматично, адже в основі історії лежить трагічна любов зі смертельним закінченням. Але за допомогою свого оператора Роббі Раяна Арнольд вдалося створити в кадрі красу неймовірної сили, з пейзажами, від яких перехоплює подих. Цей фільм – хитросплетіння документальної стилістики, завдяки якому ми дійсно занурюємося в Англію початку XIX століття. Усе передається візуальними засобами, майже без слів, і постійно дме вітер, тривожачи поля сухої трави. На це можна дивитися вічно».
«Спогади про вбивство» Пон Джун Хо
_
_
«Детектив-трилер південнокорейського режисера, в якому прекрасно все: і азіатська надмірність, і жорстокий гумор, і краса кадру, але найголовніше, що мене досі заворожує, – це робота режисера. У цьому фільмі немає зайвих кадрів, непотрібних укрупнень, більшість сцен відбуваються на середніх і далеких планах, мізансцени детально опрацьовані, а події розгортаються на наших очах цілком природно. Цей фільм приносить задоволення саме ось цією невловимою скрупульозною роботою режисера над кожним кадром».
7 фільмів і серіал Ларса фон Трієра
_
_
«Важко виділити якийсь його один фільм. По-перше, йому вдалося процитувати Тарковського так, щоб не нудило. По-друге, всі його фільми це події, виклики, чи то нормам моралі, чи усталеним трендам кінематографу. До того ж Ларс фон Трієр і сам став трендом кінематографу. Усі його фільми дуже різні, але я всі їх люблю: “Елемент злочину”, “Медея”, “Розсікаючи хвилі”, “Догвіль”, “Меланхолія”, “Антихрист”, “Німфоманка”, серіал “Королівство”».
