Про європейську практику
У 2006 році була ухвалена так звана Женевська конвенція. Основним її завданням було регулювання питань транскордонних та прикордонних нарад телеканалів. Дуже часто передавачі однієї держави заходять на територію сусідньої. Тому всі країни, які підписали і ратифікували конвенцію, зобов’язувалися контролювати свій сигнал і не заважати сусідам.
Фото: Наталя Боровик
Крім того, згідно з цією конвенцією, країни-підписанти домовлялися, як будувати цифрові наземні телерадіомережі (основні принципи і параметри), перейти на цифрове мовлення і відключити передавальні станції, які створюють перешкоди і працюють на частотах, що належать, згідно з домовленостями, суміжним державам. За кожною країною були закріплені свої частотні присвоєння, які можна використовувати без міжнародного узгодження на свій розсуд. Зроблено це було для розвитку телекомунікаційної індустрії в цілому і для ефективного використання РЧР.
Річ у тім, що частотний ресурс дуже обмежений і лімітований. Технології йдуть вперед, потреба в частотах стає дедалі більшою. А вони – частоти, вже зайняті, наприклад, наземною і повітряною авіаслужбами, МНС, моряками, СБУ, поліцією, військовими, які використовують певні засоби зв’язку для своїх потреб. Зараз на різних рівнях посилено обговорюється звільнення 1,2 цифрового дивіденду під потреби побудови LTE мереж (4-5G), а там працюють не тільки аналогові передавачі деяких телеканалів, а й передавальні засоби «Зеонбуду» та спецзв’язку. І цю проблему також потрібно буде вирішувати найближчим часом.
Україна ратифікувала Женевську конвенцію в 2010 році – і почалася робота зі впровадження цифрового мовлення, яка мала завершитися до 2015-го.
Про конкурс на частоти
Першим кроком було роздавання частот для цифрового мовлення в 2010 році. Нацрада України з питань телебачення і радіомовлення виставила на конкурс 32 канали (28 національних та 4 регіональних).
Насправді, незважаючи на всі дивацтва цього процесу, тоді в дуже стислі терміни було проведено фундаментальну роботу. Впровадження «цифри» – не такий вже й простий процес. Треба виділити бюджетні гроші, частотний ресурс, провести конкурс на роздачу частот, побудувати мережу, наповнити ринок України приставками для кінцевих споживачів, ухвалити цілий комплекс відповідних законів.
Ця робота була пророблена, але не без нюансів. Наприклад, досі стоїть питання про сучасність технічного обладнання, використаного для побудови такої мережі, яке вже, в принципі, застаріло. Але навіть не в цьому справа. Конкурс на частоти було проведено дуже суворо. Компанія «1+1 медіа» отримала лише дві ліцензії. Наприклад, нашим каналам «2+2» і лідеру дитячого мовлення «ПлюсПлюс» ліцензії не дали, при цьому деякі свіжостворені канали, про які ніхто не знав, ліцензії отримали. Деякі з них потім дуже швидко продавалися й купувалися по кілька разів.
Зараз має відбутися продовження термінів цих ліцензій, отриманих у 2011, і ми знову спостерігаємо, що цей процес, як завжди, не може відбутися спокійно. Регулятор уже понад місяць не може зібратися з цього питання. Фактично телеканали як ЗМІ знову перебувають під тиском: з одного боку – вимикається аналогове мовлення, а з іншого – цифрові ліцензії не продовжуються. Хто за цим стоїть і кому це вигідно – можна тільки здогадуватися.
Про таємничий «Зеонбуд»
Саме тоді виникла нова компанія невідомого походження під назвою «Зеонбуд». Якщо подивитися на її організаційну структуру, то виявиться, що у неї є п’ять бенефіціарних власників, усі кіпріоти.
Нюанс полягав у тому, що вже до моменту початку конкурсу та подачі заявок канали поставили перед фактом – потрібно заздалегідь підписати договір із «Зеонбудом». І договір був такий, що ніякі правки туди вносити не можна було, навіть коми зайвої не поставити. Природно, жодних альтернатив «Зеонбуду» не було.
Станом на сьогодні ми не знаємо, хто стоїть за «Зеонбудом». І, що не менш сумно, не знаємо, яке фактичне покриття сигналом цей провайдер забезпечив в Україні. Згідно з умовами ліцензії, покриття мало бути 95%. Яке воно насправді – таємниця за сімома печатками. У якихось регіонах країни воно й правда гарне, а десь явно слабеньке.
Про вимкнення «аналога»
Після роздачі ліцензій і частот було обумовлено, що процес вимкнення «аналога» почнеться в 2014 році. Звичайно, обстановка в країні була такою, що просто було не до цього. Тож план посунули на два роки вперед.
Тоді була ідея провести одноразове вимкнення аналогового мовлення, але ми були проти. Чому? З низки причин. По-перше, ми цінуємо нашого глядача і розуміємо, що для тих, хто все життя дивився звичайне ТБ, цей перехід навряд чи буде легким. По-друге, було абсолютно незрозуміло, яке буде реальне покриття країни «цифрою». По-третє, було незрозуміло, які будуть тарифи. Ну й, нарешті, тоді в суді «Зеонбуд» був визнаний монополістом, і ми очікували, що в цей процес якось втрутиться держава.
Фото: Наталя Боровик
У будь-якому разі, різке відключення хорошою ідеєю не було. Був поетапний план на рік, який передбачав плавний і поступовий перехід на «цифру». Спочатку дійсно почалася активна фаза. Організовувалися зустрічі, створювалися робочі групи на всіх рівнях, від регіонального до національного. Але потім це питання знову заглохло. За останні два роки до ладу нічого не було зроблено. І до нагадування президента Петра Порошенка про те, що в липні цього року «аналог» вже час вимикати, країна опинилася вчергове зовсім не готова, в основному через бездіяльність відповідальних за це держорганів.
Пропозиція ж прем’єр-міністра Володимира Гройсмана провести вимкнення «аналога» поетапно є більш прийнятною. Терміни так само дуже стислі, але нарешті всі «побігли». Дуже хочеться побачити фініш цього забігу вже в 2018 році.
Про проблеми звичайного глядача
Головна проблема для простого громадянина, який хоче підключитися до цифрового мовлення, проста й абсурдна водночас. Сам по собі цей процес нескладний. Людина йде, купує коробочку (ТВ-приставку), підключає і дивиться свої 32 канали. Але через нерівномірне покриття ця коробочка може виявитися марною. Сидячи у себе вдома, людина не відчуває фізично, доходять до неї частоти цифрового мовлення чи ні. Можливо вона й не потрапляє в зону хорошого прийому сигналу. Можливо, що навіть в її будинку в цілому «цифра» є, але тільки вище 3-4 поверху, а у неї немає, тому що сусідній будинок створює перешкоди.
«Безумовно, легальний хороший контент – це зараз не дуже дешево. А від нелегального всій країні доведеться поступово відмовлятися, будемо кодуватися і переходити на цифрове мовлення»
І головне, що поки вона не купить коробку і не підключить, вона цього не дізнається. Наявність покриття ніяк не можна перевірити, «Зеонбуд» цю інформацію не розголошує, держоргани вдають, що вони ні до чого. Для звичайного глядача це великий ризик і в деяких випадках на вітер викинуті гроші.
Після того, як аналогове мовлення буде вимкнене, у людей практично не залишається альтернатив. Жителям міст набагато простіше, там зазвичай є хороші і доступні пропозиції кабельного ТБ. А ось маленьким містечкам і селам буде несолодко, адже у них вибору провайдерів зазвичай немає.
Є супутникове ТБ, найстабільніше, але не найдешевше. Для цього доведеться купити тарілку, прокласти кабель і викласти за це все десь 2000-2500 грн. Далеко не у кожного є такі гроші. Тим паче, що аналогове ТБ часто дивляться саме соціально незахищені верстви населення.
Про кодування супутника
Є із супутником і ще один нюанс. На українські телеканали зараз дуже сильно тиснуть міжнародні правовласники. Річ у тім, що супутниковий сигнал не знає, що таке кордони держав. Один супутник, що мовить на Україну, може «чіпляти» величезні території, від Голландії до Росії. Тому сигнал треба кодувати, щоб контролювати авторські права і свою територію поширення. Ми цим зараз займаємося. До кінця року всі українські канали повинні бути закодовані, відповідно, власникам супутникових тарілок доведеться оновлювати техніку.
Саму тарілку міняти не доведеться, хіба що, можливо, трохи переналаштувати. Але приймальне обладнання доведеться частково оновити.
Про майбутнє
Ще років 10 тому глядач міг отримати контент трьома основними шляхами: по телевізору («аналог», кабель, супутник), у кінотеатрі або на носії. Навіть інтернет був ще не так розвинений у нас як зараз.
Фото: Наталя Боровик
Сьогодні варіативність дистрибуції контенту просто величезна. Людина може подивитися фільм на комп’ютері, телефоні, планшеті, через кабельне, Smart-TV, просто в інтернеті тощо. Така різноманітність дистрибуції дуже розмиває доходи правовласників. Вони втрачають свій прибуток і, відповідно, намагаються знайти додаткові джерела доходу, наприклад, заробляти на роялті.
Але глядач уже звик іноді дивитися дорогі блокбастери саме по ТБ і хоче продовжувати отримувати якісний продукт і готовий за це заплатити. Ось такий продукт ми й маємо йому дати. Безумовно. легальний хороший контент – це зараз не дуже дешево. А від нелегального всій країні доведеться поступово відмовлятися – будемо кодуватися і переходити на цифрове мовлення. І це нормальний процес розвитку й еволюції телевізійного прийому сигналу споживачем.
