Ну просто рік кіберпанку в кіно! Давно вже на екрани не виходило стільки фільмів поспіль цього, м’яко кажучи, специфічного жанру. У лютому ми побачили (хоча краще б не бачили) «Німого» Данкана Джонса, знятого в кіберпанкових декораціях «Того, хто біжить по лезу». (До речі, чимало відсилань до візуального стилю класичного фільму Ріддлі Скотта було й в одному з найкращих фантастичних серіалів року «Видозміненому вуглеці».) У травні виходить «Анонім» Ендрю Ніккола, наприкінці червня відбулася прем’єра «Тау» Фредеріко Д’Алессандро.
_
_
Навіть Стівен Спілберг відзначився фільмом «Першому гравцеві приготуватися» – втім, чому «навіть»: Найбільший Режисер Другого Ешелону завжди відчував тренди.
Судячи з усього, моду на цей маргінальний жанр, у якому «культових» фільмів, які провалилися свого часу в прокаті, було значно більше, ніж комерційних і по-справжньому творчих удач, запровадив Дені Вільнев зі своїм сиквелом «Того, хто біжить по лезу». Парадокс у дусі кіберпанку: рімейк Вільнева й не окупився в прокаті, й це далеко не найкращий фільм у фільмографії канадського чарівника. Хоча слід зазначити, що кіберпанковая «Історія всього твого життя» закривала перший сезон «Чорного дзеркала», що вийшов на малі екрани ще сім років тому. Ось вам ще один аргумент на користь того, що сьогоднішні тренди в кіно задає телебачення.
Серед перелічених картин, куди також можна віднести й «Привида в обладунках» Руперта Сандерса (прем’єра – березень 2017 року), за традицією виявилося не так вже й багато по-справжньому цікавих робіт. Не стали одкровеннями й більш ранні стрічки «Перевага» Воллі Пфістера (2014 року) і «Теорема Зеро» (2013) Террі Гілліама, що особливо дивно: візуальний внесок його «Бразилії» (1985) у жанр кіберпанку величезний. У чому ж полягає парадокс? Чому так мало вдалих фільмів у одному з найінтригуючіших жанрів кінофантастики?
Відповідь на це запитання нам може дати якраз новий фільм Лі Воннелла, який поряд з «Анонімом» Ендрю Ніккола став найбільшим успіхом жанру за останній час.
Зачем нужно смотреть новый фильм режиссера «Гаттаки»
При цьому сюжет «Апгрейду» може здатися до болю в очах знайомим: якщо в двох словах, «Жага помсти» в стилі кіберпанк. У комп’ютеризованому світі майбутнього, де навіть біомеханіка стала цілком звичним явищем, автослюсар луддитських поглядів, який заробляє на життя реставрацією теплих лампових автомобілів, стає жертвою пограбування. Дружину вбито, сам герой у виконанні Логана Маршалла-Гріна (серіал «Найманець Куоррі») паралізований. Ясна річ, що його піднімають на ноги за допомогою комп’ютерних технологій, чому він сам не надто радий, оскільки комп’ютерам не довіряє. (І як покаже розвиток історії, не без підстав.) А далі, звісно, герой мститиме, і помста його буде цілком очікувано страшна, тож приготуйтеся до кільком украй бридких сцен.
Що ж у цьому хорошого? Вже набридле літературній фантастиці попередження про небезпеку бунту машини проти людини, виявляється не таким вже й пророчим? Сюжет, заяложений більше, ніж мотив помсти за вбиту сім’ю. Той же «Анонім» препарує значно більш актуальну ситуацію втрати анонімності в епоху соціальних мереж, яку ми з вами зараз цілком відчуваємо на собі.
Можна, звичайно ж, визнати, що «Апгрейд» – просто черговий динамічний фантастичний бойовик категорії «Б», який допоможе нам скрасити під пиво вечір трудового дня. По суті, так і є. Але щоб знайти йому гідне місце в ієрархії кінокіберпанку, давайте згадаємо, з чого, власне, складаються найкращі зразки жанру.
Дизайн світу майбутнього. У цьому питанні на довгі роки канони встановив «Той, хто біжить по лезу бритви», що втілив на екрані тезу Вільяма Гібсона High Tech, Low Life. У світі «Апгрейда» точнісінько так само хмарочоси химерної форми поєднуються з похмурими нетрями старих районів, але вперше за довгий час автори фільму не полінувалися створити оригінальний дизайн міста антиутопії, а не просто запозичили знахідки Сіда Міда у фільмі Ріддлі Скотта. Висячі сади на останніх поверхах хмарочосів, між якими пурхають дрони, як пластикові метелики, будинок комп’ютерного вундеркінда (Гаррісон Гилбертсон зі «Спраги швидкості»), вигадливо поєднує екологічність і хай-тек, – у світі «Апгрейда» вигляд міста майбутнього виконаний недорого, як для фільму з бюджетом $5 млн, але переконливо та зі смаком.
«Чому ШІ неодмінно має поневолити людину? Тому що у комп’ютера за логікою драматургії є тільки один шлях – самому стати людиною»
Візуальне втілення кіберпростору в «Апгрейді» вирішено в цілком традиційному ключі: будь-які поверхні можна використовувати як сенсорні екрани й так далі. Автори «Аноніма» показали набагато більшу винахідливість у візуалізації кіберпростору – якщо пам’ятаєте, там історія кожного персонажа була вписана просто в кадр. Лі Воннелл, на кшталт відомого історичного персонажа, теж пішов іншим шляхом. Штучний інтелект говорить всередині голови головного героя, і його голос більше не чує ніхто, що надає події шизофренічний відтінок. А сам процес злиття людини та машини вирішили за допомогою акторської пластики Логана Маршалла-Гріна, в якій складно не розгледіти омаж Роботу-поліцейському. Чудова (хоча й недолюблюю це слівце) «пасхалка» в історії руху машини назустріч людині.
Проблема стосунків людини та машини. Згідно з постулатами кіберпанку, штучний інтелект – ворог, і в цьому сенсі сюжет «Апгрейда» цілком традиційний. З одного боку, людина відмовляє штучному інтелектові в емоціях і моралі. А з іншого, наділяє його схильністю до інтриг і прагненням домінувати. (Що взагалі-то не має бути властивим холодному комп’ютерному розумові.) Тоді чому штучний інтелект неодмінно повинен поневолити людини? Тому що у комп’ютера, згідно з логікою драматургії, є тільки один шлях – самому стати людиною. У цьому сенсі інтригу, закладену в сюжет «Апгрейда», прошу вважати зразковою. Усе ж таки не будемо забувати, що Лі Воннелл вигадав свого часу «Пилу», яка ось уже півтора десятиліття входить у всі можливі рейтинги фільмів з непередбачуваним фінальним твістом.
Однак усе-таки потрібно визнати, що й «Анонім», і «Апгрейд» стали новими етапами в розвитку кіберпанку не тільки завдяки високій візуальній культурі і новому погляду на проблему стосунків людини зі штучним інтелектом. Головне тут – це щеплення іншого жанру. По-перше, фільм Лі Воннелл схрещує кіберпанк з бойовиком, в якому сцени рукопашних боїв відсилають нас до трилогії «Матриця». А по-друге – з детективом. Деякий час тому «Телекритика» намагалася розібратися, який вплив справило на кінематографію настання епохи інтернету. У цій статті, крім іншого, висловлювалася крамольна думка, що миттєвий доступ до інформації позбавив сенсу традиційну детективну інтригу. Лі Воннелл і Ендрю Ніккол гідно прийняли виклики нового часу: їхні детективи розвиваються за законами співіснування людини і віртуальної реальності.
Втім, яке місце займе новий фільм Лі Воннелла в міфології жанру, покаже час. Зараз залишається тільки шкодувати про те, що ця динамічна і талановита картина так і не дісталася українського кінотеатрального прокату – і вже навряд чи дістанеться. Принципові противники копілефту можуть за бажання подивитися фільм на iTunes лише за шість доларів.
Для колажу були використані кадри:
https://www.youtube.com/watch?v=8o8j75gI8c0
© 2018 UNIVERSAL STUDIOS. ALL RIGHTS RESERVED
