Окупація минулого

Сергій Грабовський , для «Телекритики» 21-05-2009

«Роман Чайка? З речами на вихід! Підготуватися Сергію Буковському!..» Чи зможе російська комісія з протидії спробам фальсифікації історії цензурувати український медіапростір?

«Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, а хто контролює сучасність, той всевладний над минувшиною». Ці слова Джорджа Орвела вкотре вже довели свою точність і, на жаль, непроминущу актуальність. Бо ж Старший Брат знову створив Міністерство правди, поєднане з Міністерством любові. Як і належить, покликане діяти не в масштабі однієї окремо взятої держави, а у масштабі всесвітньо-історичному. А якщо не вдасться такий замах - то принаймні у масштабі однієї шостої суходолу, яка не так давно жила під червоним прапором із серпом і молотом.

Іншими словами, віднині українські публіцистичні програми, політичні телешоу, документальні фільми, радіовистави, газетні статті тощо прискіпливо оцінюватимуться кремлівськими «істориками у цивільному» - і за вислідами цих оцінок вживатимуться певні заходи, аж до відкликання посла Росії у Києві, до традиційного загвинчування газового вентиля, і, ясна річ, до засобів персонального впливу на тих, хто невірно трактує російську історію. Від трьох до п‘яти років. Десь чи то у Мордовії, чи то на Колимі. Щоб наскрізь просякли вірним історичним духом і ніколи більше не використовували ЗМІ, бодай і поза межами Дуже Великої Росії, для наклепів та фальсифікацій.

Читач, я думаю, вже здогадався, що йдеться про указ президента РФ Дмитрія Медвєдєва «Про Комісію при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії» від 19 травня 2009 року і про законопроект щодо кримінальної відповідальності за заперечення перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні та реабілітацію посіпак нацизму, який зараз проходить через інстанції Державної думи.

Що закон у разі його ухвалення означатиме відверте повернення до тоталітаризму, а указ відкриває шлях цьому поверненню, - про це в останні дні російськими істориками й публіцистами (з числа тих, для кого розум, честь і совість нашої доби знаходяться не у Кремлі і не на Луб‘янці) написано немало. І просто-таки кидається у вічі, що президентська комісія складається з кого завгодно - з держчиновників, генералів ФСБ і СЗР, думців галасливо-імперського штибу, - але тільки не з фахівців-істориків. Бо ж не будеш вважати таким, скажімо, академіка Сахарова (ясна річ, зовсім не родича Андрія Дмитровича...), директора Інституту російської історії, який ще з молодих років вірно служив «конторі глибокого буріння», про що знала і знає вся академічна спільнота на пострадянських просторах. Що звідси випливає? А те, що комісія не цікавитиметься власне фальсифікацією історії (бо ж зрозуміти, де правда, де ні її члени в більшості своїй просто нездатні) - а от «шкоду інтересам Росії» вона винюхуватиме вміло. Слід розуміти, з відповідними практичними рекомендаціями прокуратурі, суду, уряду тощо.

І от уявіть собі: Роман Чайка 1 вересня 2009 року, у 70-ті роковини початку Другої світової війни, знову, як і на цьогорічне 9-те травня, збирає на свої «П‘ять копійок» компетентних істориків, дає їм можливість говорити все, що вони вважають за потрібне, а «на закуску» пропонує цього разу не порівняти радянські та нацистські плакати, а оцінити фрагменти певного роду «кіно шедеврів» обох держав та кадри спільних переможних парадів 1939 року. А то ще й покаже деякі документи з системи нацистського політнавчання крупним планом - про «Гітлера як людину з народних мас» та «справжній трудовий соціалізм для європейських народів»...

Наслідок: сам Роман і всі учасники програми (бо ж професійний історик ніколи не стане заперечувати факту ідеологічної спорідненості двох режимів і їхньої тісної дружби та співпраці, завдяки яким німецько-польська війна перетворилася на Другу світову) стають нев‘їзними до Росії, де їм загрожує арешт, суд та ув‘язнення; так само нев‘їзним стає й Петро Порошенко, а випущені його фабриками цукерки й торти урочисто спалюються «молодопутінцями» прямо на Красній площі. Ну, і, звичайно, нота російського МЗС з вимогою негайно припинити ці безчинства плюс дружне ревище у Верховній Раді України депутатів певного ґатунку - «не фальсифікуй! не руйнуй! не замахуйся!..».

Чи дозволить Роману Чайці менеджмент каналу провести за нових умов таку програму? І чи всі історики, що брали участь у «П‘яти копійках» 9 травня, захочуть перекрити собі на певний (боюся, що тривалий) час можливість поїхати до Москви, щоб попрацювати у тамтешніх бібліотеках та архівах? Зрештою, чи знайдуться у Верховній Раді політики і політичні сили, готові беззастережно підтримати такі програми й таких журналістів та істориків напередодні тяжких (як завжди) перемовин із «Газпромом» про постачання газу у зимовий період?

Є в мене побоювання, що не тільки провідні телеканали, а й впливові періодичні видання плюс Інтернет-сайти вже ближчим часом впровадять у себе самоцензуру. З різних причин: одним це настирливо «порадять» спонсори, у редакторів інших у Росії живуть родичі, ще хтось просто вирішить не лізти на рожен... Отже, практично всі теми історії України (не тільки Друга світова війна та радянський тоталітаризм, хоча саме вони передусім) виявляться «поза зоною досяжності», бо ж завдати шкоди інтересам Кремля та Луб‘янки здатне об‘єктивне висвітлення чого завгодно - від перипетій доби Антської держави (ґвалт! а де ж «русские»?) до сюжетів, пов‘язаних з українською кооперацією першої третини ХХ століття (бо ж саме під враженням від її успіхів такий собі Ульянов-Ленін переформатував своє бачення соціалізму і визначив його як «лад цивілізованих кооператорів») - іншими словами, історичні розвідки у ЗМІ накажуть довго жити. Я вже не кажу про телефільми на кшталт тих, які зробив (і здатен, ясна річ, зробити ще) Сергій Буковський, - чи кожен захоче давати кошти на проекти, які неодмінно будуть визнані у Москві «шкідливими для інтересів Росії», тим більше, показувати їх на провідних телеканалах? Ба більше: чи насмілиться канал «1+1» надалі - як це було на 9 травня - показувати стрічки-розслідування виробництва Бі-бі-сі про Другу світову війну? І чи стане мужності у Першого національного повторити «Сад Гетсиманський» Ростислава Синька за Іваном Багряним? Адже жарти жартами, а у Луб‘янки руки довгі, і цю істину старше і середнє покоління знає не розумом, а битою задньою частиною свого тіла...

Але, ясна річ, не всім за нових умов буде кепсько. Скажімо, ведуча Першого ділового каналу Тетяна Чугаєнко зможе безперешкодно їздити до Білокам‘яної, а менеджери і власник каналу, у разі потреби, - розвивати свої ділові стосунки з Росією. Не випадково ця ведуча прикрасила себе на 9 травня радянсько-імперською георгіївською стрічкою (для довідки: ця стрічка царського ордена Св. Георгія була пристосована Сталіним до радянського ордену Слави у часи, коли Сталін відновлював спадкоємність між СРСР і Російською імперією). Не випадково вона запросила до студії полковника-ветерана, який доводив, наче бійці УПА присягали... Гітлеру (що не викликало, ясна річ, жодних заперечень з боку ведучої). От такі журналісти і таке телебачення буде за нових умов, поза сумнівом, процвітати!

Якщо, звичайно, не знайдеться в сьогоднішній Україні бодай кількох десятків науковців, журналістів, політиків та бізнесменів, для яких історична правда вища за фінансові інтереси і страх перед Луб‘янкою. Бо ж якщо не знайдеться, якщо українці не доведуть, що вони справді незалежні від погроз неототалітарних монстрів - то невдовзі справді доведеться Роману Чайці, Сергієві Буковському, Володимиру В‘ятровичу та іншим збиратися з речами на вихід. Або змінювати рід своїх занять на щось значно більш енергійне.

Редакція «Телекритики» залишає за собою право не погоджуватись із позицією позаштатних авторів. Ми готові дати можливість висловити інші думки щодо теми, заявленої автором.

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.